«Лічильник прийшли перевіряти. Най тато відчиняє», — вирішила Софія і хижо примірялась до третього шедевру швидкої кулінарії.
Цієї миті у дверях розквітло батькове обличчя.
— Там до тебе, — буркнуло воно і зникло.
Софія поклала бутер на тарілку й випурхнула до прихожої. Де тим часом звільнялася від чобітків Тася.
— Несподівано, — гмикнула Софія.
— Вважай, що я забула усе погане.
— А я ні.
— Щось не врубаюсь. — Тася обсмикала одяг перед дзеркалом і поправила зачіску. — Якого милого ти надулася?
— А ти подумай.
— Туплю, вибач.
— Ти мене ким назвала?
— Досвідченою дівчиною, — чітко вимовила, наче викарбувала кожний склад, Тася.
— А точніше?
— Давай не скандалити перед твоїм папанчиком, — примружила очі подруга. — Є розмова.
Тася кинула погляд на двері, за якими мурмотів батьків зомбоящик, і прослизнула в кухню. Софія рушила за нею.
— А це що? — Тася помітила на столі рожеву візитівку, схопила, придивилася до написів.
Софія подумки вилаяла себе останніми словами. Спробувала зробити байдуже обличчя.
— Знайома дала.
Тася недовірливо подивилась на подругу й піднесла картку до очей. Здавалося, вона обнюхує рожевий картон.
— І що ж це за знайома така?
— Офіціанткою працює.
— Де?
— У клубі в Любомира.
Тася уважно подивилася на подругу. Тоді прошепотіла:
— Ти мене дивуєш.
— Жанна — моя нова знайома. Мила дівчина. Дуже красива. Схожа на Скарлетт Йоганссон.
— Ти що, справді не втикаєш?
— Чого я не втикаю?
— У тебе ОСОБИСТА ВІЗИТІВКА ОФІЦІАНТКИ З «ДІВІНУСА»! — Тася карбувала кожне слово.
— Ну і що?
— У тебе візитівка профі з позначеною сумою. Таке дають лише клієнтам. Ти — клієнтка елітного клубу? За дуру кончену мене тримаєш? Де ти це знайшла?
— Ти, Тась, щось занадто добре розумієшся на профі, клієнтах, сумах. — Софія взяла з тарілки бутерброд. — Може, це не айтішник тобі бабки підганяє? Може, ти також...
— Я зараз зателефоную за номером на картці, — заявила Тася, не відриваючи погляду від Софіїного обличчя. — І спитаю цю Жанну про тебе.
— Ти не бикуй, подруго. — Софія вгризлась у бутерброд. — У себе вдома рогами вимахувати будеш. Картку МЕНІ дали, і МЕНІ вирішувати, телефонувати чи ні.
— А може, ти з нею в парі працюєш? Ви з нею домовились, так? Мені якось казали, що є такі клієнти, які хочуть пару — професіоналку з недосвідченою...
— Йобнулася на всю голову?! — Софія видерла в Тасі візитівку й виштовхала її до прихожої. — Вали звідси, давалка срана!
— Ти пошкодуєш! — пообіцяла Тася і раптом різко змінила тон: — Слухай, Зосю, ти не розумієш, ти зовсім-зовсім не врубаєшся в тему, — гарячково зашепотіла вона. — Це ніштяк, це справжні гроші. Я тобі не ворог. Я буду все робити, що ви скажете. Усе, що захочеш, присягаюся. Давай-но разом візьмемо цю тему. І з тією Жанною, якщо вона...
— Вали звідси, кажу! — уже кричала Софія. — Я зараз тата покличу.
— Ти не знаєш, від чого відмовляєшся.
— Знаю. Від блядства. Вали-вали.
— Ти не мальвіна, Зосю, ти алюра бубнова. — Очі Тасі сповнилися найчистішого й найотруйнішого презирства. — До мальвіни в тебе піпетка не доросла.
— Тобі краще піти, — почулось за спиною Софії.
Батько стояв на порозі своєї кімнати. Важкий, неголений, у запраній майці та спортивних штанях. Привид загиблого світу. Він дивився на Тасю важким поглядом. Тонка жилка на його скроні загрозливо пульсувала. Софія ледь не вдавилась бутербродом, закашлялась.