Відкрити шлюз. Стати зустрічним задоволенням. Вона вже біля пілона. І вже не відчуває того, хто підкрадається ззаду. Тому що він тепер у залі. Нижче за майданчик із пілоном. Нижче за неї. І все бачить. Тому що дзвіночок — міні. Тому що крізь отвори в підлозі віє тепле повітря, що перетворює мінідзвіночок па шкіряну парасольку. Так задумано. Так у сценарії.
І світло являє свою силу.
Вона кладе руку на поверхню пілону. Проводить нею — ізнизу вгору, потім зверху до низу. Mighty grip2 для того, щоби полірований метал не був надто ковзким.
Цієї миті вона відчуває доторк. Наче гаряче щупальце повзе її ногою, відтак стегном. І лише тепер розуміє, наскільки холодна в неї шкіра.
Суха крижана поверхня. Як у рептилії.
Це лише сон, каже собі Міла, лише дурний сон.
А потім кричить. І не тому, що щупальце нахабніє, а від того, що світло більше не заважає їй бачити залу. Зовсім порожню залу, де за столиками нема ані її вітчима, ані жодного іншого глядача. Охоронців й офіціанток там також немає.
Крик витягає з її гортані липку вологу, забиває шляхи повітрю. Вона викашлює сон разом зі слизом.
— Що з тобою?
Тут світло не сліпило. Його джерелом був масивний торшер з матер’яним абажуром, що взагалі не вписувався в скандинавський стиль Антонової квартири.
— Міла, що сталося?
Антонове обличчя темною плямою плавало у невеликому шматку присутності, створеному світлом торшеру.
— Кошмар... — Міла дотягнулася до тумбочки, намацала упаковку серветок. — Я кричала?
— Ще й як. — Антон спробував її поцілувати.
— Чекай, я вся зашмаркана.
— Шоу наснилося?
— Гірше. — Використана серветка відправилася на підлогу.
— І часто в тебе таке?
— Злякався? — Міла пригорнулася до Антона, відчула вже не пробудження, а бадьоре й нестримне розгорнення чоловічої сили. — А тобі дівчата снилися?
Мені снилися круті тачки.
У тебе на які встає? На «Майбах»? На «Теслу»?
— Не скажу.
Його тіло, як завжди, легко відізвалося на її гру. Колись ця легкість її тішила. Тепер вона вбачала в ній присутність нерозбірливості. Із такою ж безтурботною легкістю Антон приймав ласки інших молодих довгоногих самиць. І буде, гарантовано буде, приймати їх у майбутньому. Тоді, коли остаточно забуде брюнетку з нервовим вигином губ, яка невідомо з якого переляку кричить уві сні.
Зрештою, знімальними майданчиками та коридорами телестудій бігали, бігають й бігатимуть цілі табуни модельних брюнеток, білявок, рудих і фарбованих. Табуни готових стрибнути до ліжка тридцятирічного неодруженого режисера. В обійми симпатичного та перспективного чорта, батько якого вже третій рік упевнено кермує гуманітарним міністерством.
Табуни місць заповнення.
Навіть тепер, на топі тілесного злиття, вона не могла викинути з голови вітчима.
Старий був розбірливим. Старий сповідував придуману ним самим філософію тіла. Таку ж багатовекторну та категоричну, як і вимоги його немолодої (а вона подумки казала: несвіжої) плоті. А ще старий кохав свою Мілу. Направду кохав, без бла-бла. Попри всіх своїх тарганів, нічних і денних. І попри те, що тридцять разів на добу називав її місцем заповнення.
Вона згадала, що треба застогнати.
Застогнала.
А ще вітчим одного разу сказав їй: «Міло, природа створювала і шліфувала крила комах шістсот мільйонів років. І довела конструкцію тих крил до найвищого рівня довершеності. А птахи, якщо розібратися, літають собі на руках. На видозмінених передніх кінцівках. І це не заважає птахам ловити та жерти комах. Не переймайся тим, що ти недосконала. Споживай досконаліших».
Вона відчула, що Антон стомився.
І перейшла на позицію вершниці.
Вітчим навчив її правильно мислити. Так, як мислять мисливці, вожаки зграй і переможці. Таке мислення було цінним набутком. Не менш цінним, ніж треноване тіло.
Але вона все одно здала старого ментам.
3
[«Я ревную!», випуск 6, сцена 9-2]
Кімната учасниць шоу. На ослінчиках сидять Віра і Христина, учасниці шоу.
Віра (читає сценарне завдання, потім до Христини): Ти читала оце... завдання? Я холодна...
Христина: Мені завжди подобалися з великими. Віра: Але тут такі слова написали. Я ж потім до села не заїду.
Христина: Нахір тобі те село. Той чорненький оператор, Діма, на тебе так дивиться.
Віра: Він одружений.
Христина: Жінка не стінка.
Віра: Є кращі варіанти.