— Ми всі змінюємо свої рішення.
— Це не в моїх правилах, Антоне. — Вона знову спрямувала погляд на співрозмовника; її двоколірним, чорно-багряним, ретельно доглянутим волоссям від рвучкого руху пробігла хвиля. — Я вважаю себе людиною принципів.
— Це дійсно нормально — змінювати рішення.
— Я змінила рішення не тому, що це нормально, а тому, що дізналася про дещо ненормальне. Цілком ненормальне. Маю на увазі призначення Бавловського керівником каналу.
— Він служив і заслужив, — усміхнувся Антон. — Що ж тут ненормального?
— Раніше таким, як він, не давали таких посад. Їм кидали зароблену кістку й відправляли подалі.
— Світ стає іншим.
— Гіршим.
— Не сперечатимуся.
— Але Бавловський...
— Токсичний? — підказав Антон.
— Смердить, — погодилася Анжела.
— І все ж таки його приєднали до касти.
— До касти? — не зрозуміла чорно-багряна жінка.
— До золотої касти. Не побридилися.
— Я вже завтра матиму розмову в комітеті з питань культури. І порушу це питання.
— Це нічого не змінить, — похитав головою Антон. — Ви ж самі розумієте, на якому рівні погоджуються такі призначення.
— Усе одно треба щось робити...
Анжела завмерла, наче вслухаючись у тривожні звуки «The Shadow of the Past». Кава в її горнятку залишалася незайманою. Антонові подобалися жінки такого типу. Стримано-емансиповані, інтелектуальні, одягнені дорого й вишукано.
Ким вона була для Міли? Діловим партнером? Найближчою подругою? Коханкою?
Абстрактна цікавість. Хай би ким вона виявилася, вирішив Антон, це його не зачепить.
— Ви хочете дізнатися про Мілу, — змінила тему Анжела. — Хочете знати, чи правда все те, що про неї тепер пишуть.
— Трошки не так. — Антон ковтнув кави і відчув, що її гіркота долає млосну хвилю, що піднімалася зі шлунку. — Я хочу знайти ту сволоту, яка вбила Мілу.
А ще іншу сволоту, яка наказала це зробити. А для цього я маю знати про Мілу більше, аніж знаю тепер. Бажано — все.
— Але я всього не знаю.
— Проте знаєте дуже багато.
— Звідки це вам відомо? Назар розповів?
— Збрехав?
— Ні. — Жінка міцніше стулила губи. — Не збрехав. Але Міла була дуже закритою. Вона не довіряла людям.
— Як я наразі розумію, вам вона все ж таки довіряла більше, аніж мені.
— Вас це ображає?
— Звісно. — Антон торкнувся нагрудної кишені, де зазвичай тримав сигарети, але там було порожньо. — А хто би не образився?
— Добре, що ви це визнаєте.
— Інакше ця розмова не мала би сенсу.
— Так. — Анжела відкинулася на бильце кріселка, на мить заплющила очі, відтак взяла до рук горнятко. — Не мала б.
— Ви допоможете знайти її вбивць?
— Міла дещо розповідала мені про себе. Але я не впевнена, що це виведе вас на вбивцю. Тим більше на замовника. Скоріше навпаки.
— А раптом?
— Добре, — кивнула Анжела. — Запитуйте.
— Їй хтось погрожував? Хтось її переслідував?
— Я такого від Міли не чула.
— Але в неї були впливові вороги. Родичі її вітчима.
— Ці люди давно втратили свою впливовість. — Анжела й собі відпила кави, а радше торкнулася губами горнятка. — Сестра вітчима та її діти вже кілька
років за кордоном. І я не вірю, що вони могли звідти... Ні. — Нова хвиля пробігла чорно-багряним волоссям жінки. — Надто стара історія.
— А хто захищав Мілу після її повернення? Бавловський?
— Бавловський? — здивувалася Анжела. — 3 якої радості?
— Хіба Міла не була його коханкою?
— Може, й переспала з ним колись, — знизала плечима Анжела. — Але стосунків у них не було. Я прошу вибачення, Антоне, можливо, вам неприємно це чути, але Міла давно розчарувалася в чоловіках. У будь-якому сенсі. Ви, наскільки мені відомо, були єдиним представником чоловічої статі, із яким вона надовго затрималася в ліжку. Чоловіки цікавили її лише в межах виробничої необхідності.
— Поясніть.
— У шоу-бізнесі, як вам, напевне, відомо, є традиція робити, так би мовити, послуги певного штибу своїм керівникам, продюсерам. Для закріплення статусу, якщо можна так визначити.
— Не треба отого «так би мовити». — Антон поморщився. — Що є, те є. Усі знають. Але, погодьтеся, кар’єру через ліжко роблять не лише в шоу-бізнесі.
— Від цього комусь легше?
— Значить, по-вашому, Міла спала зі мною виключно для закріплення статусу?
— Я не заперечую, що вона мала до вас певну симпатію. Як до людини, митця. Безперечно, така симпатія в неї була. Я бачила, реально відчувала. Але це, Антоне, за межами сексу. За межами кохання. За межами справжньої пристрасті. Ще раз вибачте, але ви хотіли правди.
— Правд багато.
— Не тіште себе ілюзіями. — У погляді Анжели Антон помітив якщо не співчуття, то смуток розуміння. — Вітчим ще з дитинства знищив у Міли те, що тягне жінку до чоловіка. Вона не була бісексуалкою. У гендерному аспекті вона мала цільну орієнтацію та чітку ідентичність, без домішок, відтінків і напівтонів. Її збуджували лише жінки. І не просто жінки, а жінки певного типу. Вона була дуже розбірливою, дуже. Розбірливою і чутливою до найменших нюансів. Це я можу вам гарантувати, це мій особистий досвід. Але заради справи вона могла зімітувати розкішну пристрасть. Не маю сумнівів, що у ліжку ви отримували від неї все, про що може мріяти чоловік. Навіть такий чоловік, як ви, Антоне.