— Кохання-ненависть?
— Або притягання-відштовхування. Щось подібне.
— І ця дівчина була «цинічною стервою»?
— Її психіка дуже сильна й цілісна... — На мить Антонові здалося, що Анжелі важко даються точні визначення. — Я відчула, що в неї є виразно травматичний досвід. Але при тому вона не рефлексувала своє минуле подібно до Міли. Була націлена тільки на перемогу. Так, звісно, вона досить цинічна. Але мені здається, що це не світоглядний цинізм, а радше...
— Захисний?
— Ні, — заперечила Анжела, — не захисний. У тому й справа, що не захисний. Я б сказала: інструментальний. Так буде точніше.
— Я не зовсім зрозумів.
— Кожна людина будує модель своїх стосунків із людьми. Обирає для себе позицію в середовищі. Ця дівчина обрала позицію, яку можна описати гаслом «усупереч усьому». Звідси і набір інструментів для досягнення успіху.
— Цікаво, — кивнув Антон. — Дуже цікаво.
— Я питала в Міли про неї. А та казала, що називає її Ловчиня Снів. Що вони розповідають одна одній свої сни. І сниться їм щось дуже подібне. Міла не казала, але я розуміла: дівчина була іграшкою чоловіків. Пройшла через руки садистів, але не запила, не сіла на наркоту. Це, до речі, також подобалося Мілі.
— Ця дівчина з мого шоу?
— Не знаю.
— Вони не згадували про шоу?
— Ні, — похитала головою Анжела. — Жодного разу. Але, наскільки я зрозуміла, в останні тижні вони бачилися чи не щодня.
— Це через неї Міла вас кинула?
— Міла не кидала мене, — карбуючи кожне слово, заперечила Анжела. — Це інше. Зовсім інше. Вам цього не зрозуміти.
— Будемо вважати, що так... — не став сперечатися Антон. — А в чому проявлялася ненависть цієї дівчини до Міли?
— Вони постійно сварилися. Я підозрюю, що це були просто феєричні сварки. Міла приходила після них геть спустошеною. Відлежувалася в мене, пила седативне. Востаннє це було днів десять тому.
— А мені казала, що грипує... — Антон відчув наростаючий головний біль. — Ловчиня Снів, кажете?
— Міла її так називала.
— А звичайне ім’я в неї було?
— Міла представила її як Софію.
Антон кивнув.
«Пазл склався», — сказав він собі. І не тоді, коли він почув ім’я. Навіть не тоді, коли він почув «усупереч усьому». Можливо, це сталося тієї миті, коли Анжела сказала: «Кохання-ненависть». Або раніше. Тоді, коли з океану місячної отрути випірнули слова Бавловського.
Коло. Патерн.
Антон допив каву. Запитав:
— Ви згадували, що фотографували її...
— Необроблених фото в телефоні немає. — Анжела ввімкнула свій смартфон. — Але на моїй сторінці є фотопортрети в стилі «нуар». А ще є спільний їх із Мілою портрет. Це недавня робота, їй лише два тижні. Але на неї вже є покупці.
Вона відкрила свій акаунт:
— Ось дивіться.
Антон мусив визнати, що художнє бачення Анжели досить віддалене від реалізму. Але модель він упізнав.
«Ну що ж, — повторив він, — пазл так чи інакше склався».
21
Офіс генерального директора співробітники телеканалу називали між собою «пентхаусом». Обидва його поверхи нагадували заміський будинок, знятий із фундамента в затишному передмісті й перенесений на плаский, розжарений сонцем і продутий вітрами дах висотної будівлі. Окрім кабінетів, у «пентхаусі» були обладнані сауна, зимовий сад і щось на кшталт винного погребу. У цьому приміщенні без вікон, заставленому стелажами з колекційними винами і коньяками, попередник Бавловського віддавався радощам тихого алкоголізму й проводив неофіційні зустрічі.
Попередника переконали, що винарня — найбільш захищене від прослуховування приміщення офісу. Радше, так воно й було.
Інтер’єр винарні — у стилі радянських бункерів, обшитих горіховими панелями, — дратував Августина Лавровича ще з тих часів, коли він уперше потрапив на «вузьку» нараду телевізійних босів. Тому, прийшовши до «пентхауса» вже як господар, він першого ж дня замовив його капітальне оновлення. І не вагаючись обрав для винарні вікторіанський дизайн.
Віола ретельно передивилася пропозиції інтер’єрників і зупинилася на вітринах із мореного дубу й богемського скла. Щодо шпалер вони трохи посперечалися. Бавловський хотів темно-зелені з тисненим рослинним узором, а Віола наполягала на сливовому кольорі.