Патріархи і пророки

Еллен Уайт Патріархи і пророки

Від видавців

З подякою Богові пропонуємо українському читачеві перше видання книги відомої богонатхненної християнської письменниці Еллен Уайт із п'ятитомної серії “Конфлікт віків”.

Книга “Патріархи і пророки” на основі Біблії відкриває історію походження планети Земля, людства і усього живого на Землі, повідомляє про трагедію виникнення гріха і смерті, а також про наслідки відступлення від Бога і Його благословенних законів.

Історична розповідь закінчується останніми роками правління ізраїльського царя Давида. Продовження цієї унікальної історії читач знайде у наступній книзі під назвою “Пророки і царі”.

У книзі використано чимало цитат із Біблії. Оскільки книга видається в період, коли лише готується до друку нова українська Біблія, перекладачі і літературні редактори, ставлячи за мету наблизити текст до сучасної української мови, використовували усі існуючі нині переклади, а саме: Пантелеймона Куліша, Івана Огієнка, Івана Хоменка (Святе Письмо) та удосконалений у мовному плані переклад Нового Завіту, здійснений за ініціативою пастора Духонченка у Канаді в 1990 р. У книзі, значно меншим шрифтом, на полях вказані сторінки англійського оригіналу.

Книга “Патріархи і пророки” видається в період становлення української держави, удосконалення рідної мови, коли одночасно існують по кілька варіантів правопису окремих слів, тому надіємось на порозуміння з боку найбільш вимогливих україномовних читачів.

Молимося, щоб важлива істина, викладена у цій літературній праці, стала рясним благословенням для усіх шукачів стежини, що провадить до втраченої небесної Батьківщини.

Розділ 1. Чому було допущено гріх?

“Бог є любов” (1 Івана 4:16). Любов — це Божа сутність, Його Закон. Так було завжди і так буде повік. “…Всевишній, Вічноживий, Святий на ім'я, чиї шляхи вічні”, Він не змінюється, бо в Ньому “нема переміни чи тіні переміни” (Ісаї 57:15;Авакума 3:6; Якова 1:17).

Кожний прояв Його творчої сили є виявом безмежної любові. Владарювання Боже містить у собі повноту благословень для всіх створених істот. Псалмист говорить: “Рамено Твоє потужне, могутня, здіймається Твоя десниця. Справедливість та право — основа Твого трону, ласка й вірність ідуть перед Тобою. Блаженний народ, що вміє веселитись; у світлі лиця Твого, о Господи, він ходить. Ім'ям Твоїм радіють завжди, і справедливістю Твоєю ідуть вгору. Ти бо єси окраса їхньої потуги, і Твоїм благоволінням іде вгору ріг наш. Бо Господь — щит наш, і Святий Ізраїля — Цар наш” (Псалми 88:14—19).

Історія великої боротьби між добром і злом від того часу, як вона вперше розпочалася, і до остаточного приборкання повстання та цілковитого викорінення гріха, також є виявом незмінної Божої любові.

Володар Всесвіту не був самотнім у Своїх благодіяннях. Він мав Спільника, Котрий міг належним чином оцінити Його наміри та поділити з Ним радість, даючи щастя створеним істотам. “На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було на початку” (Івана 1:1) Христос, Слово, Єдинородний Божий, нероздільний з Вічним Отцем — Єдиний за природою, характером і намірами. Тільки Він Один міг збагнути всі поради і задуми Божі. “І кликнуть ім'я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічності, Князь миру” (Ісаї 9:5).

Його походження “віддавна… від днів віковічних” (Михея 5:1). Син Божий говорить про Себе як про мудрість: “Господь мав Мене почином путі Своєї, перше з творінь Його споконвічних… від віку, від початку, раніше, ніж земля постала… Я була при Ньому, при роботі, Я була його втіхою щоденно, усміхалась перед Ним повсякчасно…” (Приповісті 8:22—30).

Через Свого Сина Отець створив усіх небесних істот. “…Бо в Ньому все було створене, все… чи то престоли, чи то господства, чи власті, все було Ним і для Нього створене” (Колосянам 1:16). Ангели — Божі службові духи, в сяйві світла, що виходить від присутності Господа, на швидких крилах поспішають виконати Його волю. А владарює над ними Помазанець Божий, Котрий є “сяйвом слави та образом істоти Його” і “тримає усе Словом сили Своєї” (Євреям 1:3). “Трон слави, високий від віку”, був місцем Його Святилища (Єремії 17:12); “берло праведності” стало берлом Його царства (Євреям 1:8). “Перед лицем Його слава та велич, сила й краса — у святині Його” (Псалми 95:6). “Милість та правда — обличчя Твоє випереджують!” (Псалми 88:15).

Правління Боже грунтується на Законі любові, тому щастя всіх розумних істот залежить від повної згоди з великими принципами справедливості. Бог бажає, щоб усі створені Ним істоти служили Йому з любові, щоб це служіння було зумовлене розумінням Його характеру. Він не знаходить задоволення у вимушеній покорі; Він дає кожному свободу волі, щоб люди могли добровільно служити Йому.

Доки усі створені істоти виявляли вірність закону любові, в усьому Божому Всесвіті панувала досконала гармонія. Виконання волі Творця було радістю для небесного воїнства.

Відображення Його слави та прославлення Його імені приносило їм насолоду. А оскільки Бога вони любили понад усе, то й у ставленні одне до одного виявляли довір'я і безкорисливість. Жодний фальшивий звук не порушував небесної гармонії. Але в цьому щасливому царстві відбулася переміна. Знайшовся той, що порушив Закон свободи, дарований Богом усім істотам. Гріх зародився в тому, хто після Христа був звеличений Богом понад усіх, хто володів найбільшою могутністю і славою серед небожителів. Люцифер — “син зірниці”, “святий і непорочний” — був першим серед херувимів-хоронителів. Він перебував у присутності великого Творця, і проміння слави, що оточувало вічного Бога, осявало його. “Так говорить Господь Бог: Ти печать досконалості, повен мудрості й корона краси. Ти перебував у Едемі, саду Божому : усякий дорогий камінь — на одежі твоїй… Ти помазаний херувим-хоронитель, і Я поставив тебе на це; ти перебував на святій горі Божій, ти ходив посеред огнистого каміння. Ти був бездоганний у своїх дорогах від дня твого створення, аж поки не знайшлося в тобі несправедливості” (Єзекіїля 28:12—15).

Поступово Люцифер викохав у собі прагнення до самозвеличення. У Святому Письмі зазначається: “Високо неслось твоє серце через красу твою; ти втратив свою мудрість через свою красу” (Єзекіїля 28:17). “Ти ж говорив у серці своєму: „вище зір Божих поставлю престол свій… уподібнюсь Всевишньому” (Ісаї 14:13—14). Незважаючи на те, що вся слава Люцифера походила від Бога, цей могутній ангел почав вважати її своєю власною. Незадоволений своїм становищем, хоч він і був вшанований більше за всіх небожителів, Люцифер наважився домагатися слави, що належала лише Творцеві. Замість того, щоб спрямовувати увагу, любов і вірність усіх небожителів до Бога, він домагався, щоб вони віддано служили йому, Люциферові. Прагнучи слави, в яку безмежний Бог Отець зодягнув Свого Сина, цей князь ангелів домагався влади, що належала Христу.

Таким чином була порушена досконала гармонія небес. Спроби Люцифера домогтися, щоб небожителі служили йому, а не Творцеві, збентежили їх: вони вважали, що тільки Бог гідний найвищої слави. На небесній нараді ангели умовляли Люцифера упокоритися. Син Божий показав йому велич, доброту і справедливість Творця, священну, незмінну природу Його Закону. Порядок на небесах встановив Сам Бог; порушивши його, Люцифер зганьбив би свого Творця і прирік себе на загибель. Однак це застереження, сповнене безмежної любові та співчуття, лише викликало в нього дух опору. Люцифер дозволив почуттю заздрості до Христа взяти гору, і він сповнився ще більшої рішучості.

Заперечити верховну владу Божого Сина, щоб таким чином піддати сумніву мудрість і любов Божу, стало метою князя ангелів. Для здійснення плану необхідно було мобілізувати всю силу його надзвичайного розуму, який давав змогу Люциферові посідати серед воїнства Божого перше місце після Христа. Але Той, Хто дав свободу волі всім створеним Ним істотам, подбав і про те, щоб ніхто не залишився беззахисним перед оманливою вигадкою, за допомогою якої бунтівник намагався виправдати себе. Перш ніж розпочнеться велика боротьба, всі небожителі мали отримати чітке уявлення про волю Господа, Чия мудрість і доброта були джерелом радості.