Жертва, якої вимагав їхній переступ, показала Адамові та Єві священний характер Божого Закону; вони, як ніколи раніше, усвідомили злочинність гріха і його жахливі наслідки. Відчуваючи докори сумління і душевні страждання, наші прабатьки благали, аби покарання не впало на Того, Чия любов була для них джерелом усякої радості; краще нехай його понесуть вони та їхнє потомство.
Однак їм пояснили, що, оскільки Закон Єгови є основою Божого правління як на небесах, так і на землі, то навіть життя ангела не може бути прийняте як жертва за його порушення. Жодної з Божих Заповідей не можна скасувати або змінити, пристосовуючи до гріховного стану людини; тільки Син Божий, Котрий створив людину, міг викупити її. Як злочин Адама приніс нещастя і смерть, так жертва Христа принесе життя і безсмертя.
Через гріх не тільки людина, а й земля опинилася під владою диявола; вона буде відродженою завдяки Плану викуплення. Після свого сотворення Адам став володарем Землі, але, поступившись спокусі, опинився під владою сатани,“…бо хто ким переможений, той тому й раб” (2 Петра 2:19). Коли людина стала в'язнем сатани, її володіння перейшло до того, хто її переміг. Таким чином, сатана став “богом цього світу” (2 Коринтянам 4:4). Він незаконним шляхом захопив володіння Землею, яке на початку було віддане Адамові. Але Христос заплатив Своєю Жертвою покарання за гріх, аби не тільки викупити людину, а й повернути їй втрачене володіння. Усе, що було втрачене першим Адамом, буде поновлено Другим. Пророк говорить: “А ти, башто Черідна, підгірку Сіонської доньки, прийде до тебе і дійде старе панування” (Михея 4:8). Апостол Павло також говорить про “завдаток нашого спадку” (Ефесянам 1:14). Бог створив землю, щоб на ній мешкали святі й щасливі істоти. Господь “землю вформував та її вчинив, і міцно поставив її; не створив її даремно, — на проживання на ній Він її вформував” (Ісаї 45:18). Цей задум здійсниться, коли відновлена Божою силою та звільнена від гріха й смутку земля стане вічною оселею для викуплених. “Успадкують праведні землю, і повік житимуть на ній” (Псалми 36:29). “І жодного прокляття більше не буде. І буде в ньому престол Бога та Агнця, а раби Його служитимуть Йому” (Об'явлення 22:3).
Адам у своїй невинності насолоджувався безпосереднім спілкуванням зі своїм Творцем, але гріх розділив Бога з людиною, і тільки викупна жертва Христа могла перекинути міст через прірву, а людство стало спроможним отримати небесне благословення і спасіння. Люди вже не мали змоги спілкуватися зі своїм Творцем, але Бог промовлятиме до них через Христа й ангелів.
Адамові були відкриті важливі події в історії людства — від тієї хвилини, коли в Едемі було проголошено божественний вирок, до потопу і далі — аж до Першого приходу Сина Божого. Йому було показано, що, хоча жертва Христа є достатньою для викуплення усього світу, багато хто обиратиме гріховне життя замість покаяння і послуху. З покоління в покоління зростатиме злочинність, і прокляття гріха все більшим тягарем лягатиме на людство, на тварин і землю. Через гріховний спосіб дні життя людини на землі скоротяться. Вона буде вироджуватися в тілесному, розумовому і моральному відношеннях, доки світ не сповниться усяким лихом. Потурання апетитові та пристрастям зроблять людей нездатними розуміти великі істини Плану викуплення. Однак Христос, вірний Своїй меті, задля якої залишив небеса, не втратить Свого інтересу до людини і надалі закликатиме її сховати в Ньому свої слабкості та недоліки. Він задовольнить потреби усіх, котрі з вірою прийдуть до Нього. Завжди житиме невелика частка людей, які зберігатимуть знання про Бога та залишатимуться непорочними серед переважаючого в світі беззаконня.
Були встановлені Богом жертвоприношення для постійного нагадування людині про потребу в сповіданні власних гріхів та визнанні своєї віри в обітованого Відкупителя. Вони призначались для того, щоб закарбувати в свідомості людства, яке згрішило, важливу істину про те, що саме гріх став причиною смерті. Принесення першої жертви було для Адама надзвичайно болісною церемонією. Він мусив власною рукою відібрати життя, яке міг дати тільки Бог. Так уперше він став свідком смерті і зрозумів: якби залишився слухняним Богові, то ані людина, ані тварина не повинні були б помирати. Вбиваючи невинну жертву, Адам здригався від думки, що за його гріх проллється кров непорочного Агнця Божого. Ця сцена дала йому змогу глибше і повніше усвідомити всю глибину свого переступу, котрий ніщо не могло спокутувати, крім смерті улюбленого Божого Сина. Він дивувався Безмежній Любові, котра мала заплатити такий великий викуп за спасіння грішника. Похмуре, страшне майбутнє освітила зірка надії, проганяючи горе і відчай.
План викуплення, однак, мав більш глибоке і серйозне призначення, ніж тільки спасіння людини. Христос прийшов на Землю не тільки заради цього; не лише для того, щоб мешканці маленької планети навчилися шанувати Божий Закон так, як він цього заслуговує; План викуплення повинен був виправдати перед Всесвітом характер Бога. Такого результату Своєї великої жертви — її значення для мешканців інших світів, а також для людини — очікував Спаситель, коли напередодні Свого розп'яття сказав: “Нині суд цьому світові; нині князь світу цього буде вигнаний геть. І коли я буду піднесений з землі, то до Себе приверну всіх” (Івана 12:31—32). Смерть Христа задля спасіння людини не лише відкривала людям дорогу до Небес, а й мала виправдати перед Всесвітом дії Бога та Його Сина у відповідь на повстання сатани. Вона повинна була довести, що Божий Закон залишається незмінним, а також показати суть і наслідки гріха.
Від самого початку велася велика боротьба навколо Закону Божого. Сатана намагався довести, що Бог несправедливий, а Його Закон недосконалий і що задля добра Всесвіту він має бути змінений. Нападаючи на Закон, сатана мав намір скасувати владу Законодавця. Ця боротьба повинна була показати: чи справді божественні постанови недосконалі та підлягають зміні, чи вони бездоганні та непорушні.
Вигнаний з небес сатана сповнився рішучості зробити Землю своїм царством. Спокусивши та перемігши Адама і Єву, він гадав, що опанував світом, “бо вони”, говорив він, “обрали мене своїм володарем”. Сатана запевняв, що грішникові неможливо отримати прощення, а тому люди, які впали в гріх, стали його законними підданими, а світ — його власністю. Та Бог віддав Свого Єдинородного, улюбленого Сина, рівного Собі, щоб Він зазнав покарання за переступ і таким чином відкрив шлях, яким люди зможуть віднайти Його ласку і повернутися до своєї домівки в Едемі. Христос узявся врятувати людину і звільнити світ з-під влади сатани. Результат великої боротьби, розпочатої на небесах, повинен був вирішитися саме в нашому світі, саме на тих теренах, на які сатана претендував як на свою власність.
Те, що Христос погодився упокорити Себе, рятуючи грішника, викликало подив Всесвіту. Як міг Той, Котрий управляв всіма зірками та світилами, Який у Своєму Провидінні задовольняв потреби кожної істоти у безмежному Всесвіті, відмовитися від належної Йому слави та прийняти людську подобу?! Це стало таємницею, яку бажали збагнути безгрішні істоти інших світів. Коли Христос у людській подобі прийшов у цей світ, усі небожителі з величезною цікавістю спостерігали за кожним Його кроком по заплямованій кров'ю дорозі — від ясел до Голгофи. В очах Небес не залишились непоміченими завдані Христові зневага і глузування, до яких підбурював сатана. Небесні істоти були свідками успіху ворожих сил; сатана постійно згущав темряву, примножуючи горе і страждання людей, в той час як Христос протидіяв йому. Вони стежили за битвою, що точилася поміж світлом та темрявою і яка ставала дедалі запеклішою. І коли Христос у передсмертній агонії на хресті проголосив: “Звершилося!” (Івана 19:30), — вигуки торжества наповнили усі світи й Небеса. Результат великої боротьби, яка так довго точилась у цьому світі, був вирішений;
Христос вийшов Переможцем. Своєю смертю Він відповів на запитання: чи мають Отець і Син достатньо любові до людей, аби на ділі виявити самозречення і дух жертовності? Сатана показав свою справжню сутність неправдомовця і вбивці. Тепер стало ясно: якби йому було дозволено управляти небесними істотами, він робив би це, виявляючи той самий дух, що й до людських синів. Голоси усіх вірних мешканців Всесвіту злилися разом, вихваляючи справедливість божественного управління.