Самуїл був залишений під опікою Ілія, і краса характеру хлопчика викликала теплі почуття і глибоку симпатію у похилого віку священика. Самуїл виростав добрим, великодушним, слухняним і шанобливим. Ілій, прикро вражений норовливою вдачею власних синів, знаходив спокій, потіху й благословення у товаристві свого вихованця. Самуїл був люб'язним і ніжним у поводженні; жоден батько не любив свого сина сильніше, ніж Ілій цього хлопчика. Було щось надзвичайне у тому, що поміж головним суддею народу і звичайною дитиною існувала така палка любов. Коли Ілій на схилі літ почав відчувати старечі немочі, а серце сповнювалось тривогою та докорами сумління через розпусну поведінку власних синів, він знаходив потіху лише в Самуїлі.
Левити зазвичай не розпочинали служіння, доки не досягнуть двадцятип'ятилітнього віку, але Самуїл став винятком з цього правила. Щороку йому довіряли все більш відповідальне служіння; ще дитиною він одягав лляний ефод на знак посвячення на служіння у Святині. Уже в тому юному віці, в якому його привели до Скинії, Самуїлу доручались певні обов'язки при богослужінні. Ці обов'язки — спочатку дуже скромні й не завжди приємні — він намагався виконувати якнайкраще, від усього серця. Його релігійність давалася взнаки при виконанні кожного життєвого обов'язку. Він вважав себе Божим слугою, а свою працю — також Божою. Зусилля юнака були прийняті, тому що були продиктовані любов'ю до Бога та щирим бажанням чинити за Його волею. Ось так Самуїл став співпрацівником Господа неба й землі. А Бог знайшов його гідним виконання великої роботи для Ізраїлю.
Якби дітей навчали дивитися на скромне коло обов'язків як на засіб, призначений Господом, як на школу, в якій вони повинні навчитися вірно й успішно служити, наскільки приємнішою і почеснішою видавалася б їм їхня робота, Виконання кожного обов'язку, як для Господа, робить принадною найскромнішу працю, об'єднуючи земних працівників зі святими істотами, котрі виконують Божу волю на небі.
Успіх у цьому житті і в досягненні вічності залежить від старанного, сумлінного ставлення до дрібниць. У найменших Божих ділах бачимо не менше досконалості, ніж у найвеличніших.
Рука, що розмістила величезні світи у просторі, з витонченою майстерністю створила й польові лілії. Як Бог досконалий у Своїй діяльності, так і ми повинні бути досконалими у своїй. Гармонійний, сильний, благородний характер формується в результаті виконання особистих обов'язків. Вірність як у найменшому, так і в найбільшому має стати характерною рисою нашого життя.
Сумлінне ставлення навіть до незначних справ, вірність і доброта, виявлені в малому, освітлюватимуть радістю дорогу життя; і коли наша справа на землі прийде до свого завершення, тоді виявиться, що кожний невеликий обов'язок, який був вірно виконаний, послужив благотворним впливом на добро — впливом, який ніколи не зникне.
Сучасна молодь може стати такою ж дорогою в Божих очах, як і Самуїл.
Могутня сила — вірність християнському обов'язку — перетворює людину. В наш час існує потреба в таких людях. Бог має роботу для кожного з нас. І в наші дні можна досягти не менших звершень для Бога та людства, ніж Божі мужі минулого, завдяки людям, які сумлінно виконують усе, що доручив їм Бог.
Розділ 56. Ілій та його сини
За основу цього розділу взято першу Книгу Самуїлову, розділ 2:12—36
Ілій був священиком і суддею в Ізраїлі. Він посідав найвище і найвідповідальніше становище серед Божого народу. Вибраний Богом для виконання важливих обов'язків, пов'язаних зі священством, поставлений над країною як найвища судова влада, він був зразком для всіх і користувався великим впливом серед племен Ізраїлю. Та, незважаючи на призначення бути правителем народу, він не управляв власним домом. Ілій був слабохарактерним батьком. Полюбляючи мирне, спокійне життя, він не користувався своєю батьківською владою, щоб виправляти згубні звички та нахили своїх дітей. Замість того, щоб вести боротьбу з їхніми недоліками, застосовувати покарання, він поступався волі синів, надаючи їм повну свободу дій. Замість того, щоб дивитися на виховання дітей як на один із найважливіших обов'язків, він не надавав йому особливого значення. Священик і суддя Ізраїлю, він не міг не знати принципів приборкування та виховання дітей, яких Бог доручив його опіці. Та Ілій ухилявся від виконання цього обов'язку, тому що це суперечило б бажанням його синів, змушувало б його карати їх та виявляти до них суворість. Не замислюючись над жахливими наслідками своєї поведінки, він дозволив їм робити усе, що заманеться; він нехтував їхньою підготовкою для служіння Богу та виконання життєвих обов'язків.
Бог сказав про Авраама: “Я знаю, що він накаже синам своїм і домові своєму по собі дотримуватися дороги Господньої, щоб чинити справедливість та суд” (Буття 18:19). Та Ілій дозволив своїм дітям управляти собою. Батько зайняв становище підлеглого. Поведінка його синів була низькою і аморальною. Вони не пізнали Бога і не розуміли святості Його Закону. Служіння Богові стало для них звичайною справою. З дитинства вони звикли до Святині та служіння в ній, але замість того, щоб з роками ставитися до цього з дедалі більшим благоговінням, вони втратили будь-яке уявлення про святість та значення служіння. Батько не вчив їх виявляти повагу до його авторитету і не зупиняв у нешанобливому ставленні до урочистих служінь у Святині, тому в їхні зрілі роки проявилися смертоносні плоди скептицизму й непокори.
Хоча сини Ілія зовсім не були придатні для служіння, однак їх поставили священиками у Святині, щоб служили перед Богом. Господь дав ясні й конкретні вказівки щодо здійснення жертвоприношень, але ці нечестиві мужі не виявляли поваги не тільки до влади, а й до служіння Божого; вони не надавали жодного значення закону про жертвоприношення, які мали здійснюватися з великою урочистістю. Жертви, що вказували на смерть Христа, повинні були підтримувати в серцях народу віру у Відкупителя, Котрий мав прийти; через те суворе дотримання Господніх вказівок щодо жертвоприношень залишалося надзвичайно важливим. Мирні жертви були особливим виявом подяки до Бога. Під час таких жертвоприношень на жертівнику спалювали тільки тук; певна частина жертви призначалася для священиків, а більша поверталася тому, хто приносив жертву, щоб він їв її разом зі своїми друзями на жертівному обіді. Таким чином, кожне серце з подякою та вірою зверталося до Великої Жертви, Котра мала взяти на Себе гріх усього світу.
Замість того, щоб усвідомити серйозність цього прообразного служіння, сини Ілія думали лише про те, яким чином перетворити його на засіб задоволення власних бажань. Не задовольняючись тією частиною мирних жертв, яка призначалася для них, вони вимагали додаткової частки; велика кількість таких жертв під час щорічних свят стала для священиків засобом збагачення за рахунок народу. Вони не тільки вимагали більше від того, що належало їм по праву, але й відмовлялися чекати, поки тук буде спалено як жертва Богові. Крім того, вони наполягали щоб їм дали саме ту частину, яка їм подобалася, а в разі відмови погрожували відібрати її силою.
Таке нешанобливе ставлення з боку священиків незабаром позбавляло служіння його глибокого, святого значення — і народ “зненавидів жертву Господню”. Вони зовсім не замислювалися над величчю прообразної Жертви, яку повинні були чекати в майбутньому. “І був гріх тих юнаків вельми великий перед Господом”.
Ці негідні священики порушували також Божий Закон, ганьбили свій священицький сан гидкими, аморальними вчинками, своєю присутністю опоганювали Божу Скинію. Багато людей, обурені зіпсутістю Хофні та Пінхаса, перестали приходити на призначене для служіння місце.
Таким чином, служіння, встановлене Богом, через гріхи цих нечестивих мужів було зневажене й занедбане, а схильні до злого особистості ще більш заохочувались до гріха. Невір'я, розпуста і навіть ідолопоклонство набули жахливого поширення.