Ілій зробив велику помилку, дозволивши своїм синам здійснювати святе служіння. Виправдовуючи їхню поведінку під одним або іншим приводом, він зовсім перестав помічати їхні гріхи; але, врешті-решт, вони досягли такої межі, що батько вже не міг закривати очі на злочини власних синів. Люди скаржилися на їхні беззаконні дії, і первосвященик страждав з цього приводу. Він вирішив більше не мовчати, але його сини звикли думати лише про себе і вже не звертали уваги ні на кого. Вони бачили горе свого батька, але це не зворушувало їхні черстві серця. Хофні та Пінхас чули лагідні батьківські застереження, але вони не справляли на них жодного враження. Незважаючи на те, що сини Ілія були попереджені про наслідки свого беззаконня, вони не відчували ні найменшого бажання залишити гріховний спосіб життя. Якби Ілій діяв справедливо щодо своїх нечестивих синів, вони були б позбавлені права священства і покарані смертю. Однак, побоюючись, що цим він стягне на них ганьбу й осудження народу, він продовжував утримувати їх на священних посадах. Ілій, як і раніше, дозволяв їм змішувати гріховне життя зі святим служінням Богові, завдаючи цим непоправної шкоди істині. Оскільки ж суддя Ізраїлю знехтував дорученою йому роботою, Бог узяв цю справу до Своїх рук.
І прийшов Божий чоловік до Ілія, та й сказав йому: “Так говорить Господь: Чи ж Я не об'явився родині твого батька, коли були вони в Єгипті рабами у фараоновім домі? Я вибрав їх Собі із усіх Ізраїлевих племен в священики, щоб приступати до Мого жертівника, палити кадило, носити ефод переді Мною. І дав Я домові твого батька всі жертви Ізраїлевих синів. Чого ж ти кидаєш під ноги Мою жертву та жертву хлібну, що Я заповів для Скинії? Ти поважаєш синів своїх більше, ніж Мене, годуючи їх жиром із найкращих частин усяких Ізраїльських приношень переді Мною? Тому то слово Господа, Бога Ізраїлевого, таке: Хоч Я й сказав: Дім твій та дім батька твого ходитимуть перед лицем Моїм повіки, але тепер слово Господнє: Не так воно буде! Я шаную тих, хто шанує Мене, а ті, котрі зневажають Мене, будуть зневажені! …А Я поставлю Собі священика вірного — він буде чинити по серцю Моєму за Моєю волею. Я збудую йому постійний дім, і він буде ходити перед Моїм Помазаником по всі дні”.
Бог звинуватив Ілія в тому, що він вшановував своїх синів більше, ніж Господа. Замість того, щоб соромити синів за їхні нечестиві й огидні вчинки, Ілій допустив, щоб жертвоприношення, призначене Богом як благословення для Ізраїлю, стало ненависним.
Ті, котрі виявляють сліпу любов до своїх дітей, дозволяючи їм задовольняти егоїстичні бажання; не докоряють за гріх, посилаючись на Божий авторитет і намагаючись виправити зло, свідчать цим, що шанують своїх нечестивих дітей більше, ніж Бога. Вони воліють краще підтримати репутацію власних дітей, аніж прославити Бога, догоджати більше своїм дітям, аніж Господеві, оберігаючи Його служіння від усяких проявів зла.
Бог поклав на Ілія як на священика й суддю Ізраїлю відповідальність за моральний та релігійний стан його народу і особливою мірою за характер його синів. Спочатку йому слід було вдаватися до м'яких заходів у боротьбі зі злом, але якщо це не допомагало б, застосовувати найсуворіші методи. Ілій стягнув на себе Господній гнів тим, що не докоряв за гріх і не виявляв справедливості відносно грішника.
Ілій виявився нездатним зберегти чистоту Ізраїлю. Ті, котрі не мають достатньо сміливості, щоб докорити за гріх, або через лінощі чи байдужість не докладають належних зусиль, щоб зберегти в чистоті власну сім'ю або Божу Церкву, відповідатимуть за зло, до якого може призвести їхнє недбале ставлення до обов'язків.
Ми будемо відповідальні за зло, якому могли б запобігти в інших людях, застосовуючи свою батьківську або пасторську владу, так, якби вчинили його самі.
Ілій не управляв своєю сім'єю згідно з Божими правилами. Він діяв на власний розсуд. Люблячий батько дивився крізь пальці на помилки й гріхи синів у дитячі роки, гадаючи, що з віком вони звільняться від недобрих нахилів. Багато людей сьогодні припускаються подібної ж помилки, вважаючи, що їхній метод виховання дітей кращий від того, який дав Бог у Своєму Слові. Вони сприяють укоріненню в дітях недобрих звичок, вдаючись до таких виправдань: “Мої діти ще занадто малі, щоб їх карати. Почекаємо, коли вони подорослішають і будуть більше розуміти”. Так недобрі звички укорінюються, стаючи другою натурою. Діти виростають невихованими, не визнаючи жодних обмежень, з такими рисами характеру, які стають для них прокляттям на все життя і легко передаються іншим.
Не існує більшого лиха для сім'ї, ніж дозвіл дітям робити все, що їм заманеться. Якщо батьки потурають усім бажанням дітей, дозволяючи їм робити те, що не служитиме на добро, то такі діти швидко втрачають усяку повагу до батьків, до Божого й людського авторитету, починають виконувати волю сатани. Відсутність належного управління в сім'ї — дуже поширене явище; воно справляє згубний вплив на усе суспільство. Так зароджується потік зла, який захльостує сім'ї, громади та суспільство.
Оскільки Ілій посідав високе становище, він користувався більшим впливом, ніж звичайні люди. Його сімейне життя стало зразком для наслідування в Ізраїлі. Згубні наслідки недбайливого ставлення до власних синів позначилися на тисячах ізраїльських сімей, які діяли за його прикладом. Якщо діти погано себе поводять, а їхні батьки — віруючі люди, то Божа істина зазнає ганьби. Найкращою перевіркою того, чи є сім'я дійсно християнською, служить характер, сформований під її впливом. Вчинки красномовніші за найпереконливіші запевнення в благочесті. Якщо люди, які претендують на релігійність, не докладають ревних, наполегливих і старанних зусиль для того, щоб у їхніх сім'ях був належний порядок як свідчення на користь віри в Бога; якщо вони недбало виконують обов'язки управління власною сім'єю, дозволяючи дітям задовольняти усі свої забаганки, то вони діють так, як чинив Ілій, стягаючи ганьбу на Христову справу та гублячи себе й свою сім'ю. Та яким би великим не було зло, заподіяне батьківською невірністю, воно вдесятеро зростає, якщо виявляється в сім'ях тих, котрі поставлені вчителями народу. Зазнавши невдачі в управлінні власними сім'ями, вони своїм недобрим прикладом зводять багатьох інших. Чим відповідальніше становище посідають люди, тим більшою є їхня провина порівняно з іншими.
За Божою обітницею потомки Аарона повинні були ходити перед Богом вічно, але за умови, що вони від усього серця присвятять себе на служіння в Святині, вшановуючи Бога на усіх своїх дорогах, і не служитимуть собі, діючи у відповідності зі своїми лихими нахилами. Ілій та його сини були випробувані, і Господь знайшов їх цілковито негідними високого покликання до священицького служіння в Святині. І сказав Бог: “Не буде в Мене такого”. Він не міг здійснити усе те добре, що було Його наміром, тому що вони не зробили того, що повинні були зробити.
Усі, що займають в Церкві святі посади, повинні показувати людям приклад, спонукуючи їх шанобливо ставитися до Бога, боячись образити Його. Коли люди, поставлені як “посли від імені Христового” (2 Коринтянам 5:20), щоб звіщати народу Божу вістку про Його благодать і примирення, використовують святе покликання як прикриття для задоволення своїх егоїстичних та чуттєвих бажань, вони стають найуспішнішими агентами сатани. Їхня поведінка, які поведінка Хофні й Пінхаса, призводить до того, що народ “зненавидить жертву Господню”. Деякий час лихі вчинки можуть приховуватися від людей, але як тільки виявиться їх справжній характер, віра народу зазнає такого удару, який нерідко призводить до втрати всякого довір'я до релігії. Це стає приводом того, що вони починають ставитися з підозрою до усіх учителів Божого Слова. В такому разі вістка навіть правдивого Христового слуги сприймається зі сумнівом. Постійно у свідомості виникають запитання: “Чи не виявиться і цей чоловік настільки зіпсутим, як той, кого ми вважали святим?” Таким чином, Слово Боже втрачає належний вплив на душі людей.
Слова докору, сказані Ілієм власним синам, коли він вже “був вельми старий”, сповнені глибокого й грізного змісту; було б добре, щоб над ними замислилися всі священнослужителі: “Якщо згрішить хтось проти людини, то Бог заступиться за нього. А якщо людина згрішить проти Господа, то хто заступиться за неї?” Якби злочини Хофні й Пінхаса завдали шкоди лише їхнім ближнім, суддя міг би примирити їх, призначивши покарання та зажадавши відшкодування; таким чином, винуватці були б прощені. Або якщо б їхній гріх не був надто зухвалим, то за нього було б принесено жертву.