Допоможіть молоді усвідомити мету людського буття — стати славою для Бога і благословенням для ближніх. Нехай юнаки й дівчата відчують ніжну любов, яку Небесний Отець виявляє до них, і те високе призначення, до якого їх повинна приготувати школа життя; нехай вони зрозуміють достоїнство і честь, до яких вони покликані, щоб стати Божими дітьми. Якщо це станеться, тоді тисячі молодих людей з презирством і огидою відкинуть низькі та егоїстичні прагнення, легковажні і пусті задоволення, якими вони досі захоплювались. Такі особистості навчаться ненавидіти гріх і гидувати ним не лише задля нагороди й страху перед покаранням, а й через усвідомлення низької природи гріха, який призводить до деградації даних Богом здібностей, спотворюючи Божу подобу в людині.
Бог бажає, щоб молодь не задовольнялась незначним, а мала високі прагнення. Риси характеру, які роблять людину удачливим і шанованим членом суспільства, нездоланне прагнення до досконалості, непохитна воля, енергійні дії та невтомна наполегливість — усе це не слід приборкувати. Навпаки, за допомогою Божої благодаті їх потрібно спрямовувати до мети, яка настільки вища за егоїстичні й дочасні інтереси, наскільки небеса вище від землі. Виховання, що почалось у цьому житті, триватиме й у вічності. Щодня чудові Божі діла, докази Його мудрості та сили, явлені у творінні Всесвіту, безмежна таємниця любові й мудрості Плану викуплення щоразу відкриватимуться людському розумові у новій красі.
“Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не приходило, те Бог приготував тим, які люблять Його” (1 Коринтянам 2:9). Уже в цьому житті ми можемо зауважувати ознаки Божої присутності та відчувати радість спілкування з Небесами, але повноту цієї радості та благословення ми зазнаємо лише у вічності. Тільки вічність відкриє той славний ідеал, якого може досягти відновлена за Божою подобою людина.
Розділ 59. Перший цар Ізраїлю
За основу цього розділу взято першу Книгу Самуїлову, розділи 8—12
Правління Ізраїлем здійснювалося від Імені Бога та Його владою. Завдання Мойсея, сімдесяти старійшин, начальників і суддів полягало лише у тому, щоб втілити у життя Закони, дані Богом; вони не мали права видавати для ізраїльтян власні закони. Це було умовою існування Ізраїлю як народу. У кожному столітті натхненні Богом мужі приходили у світ із місією навчати народ жити згідно з цими Законами.
Господь передбачив бажання Ізраїлю мати царя, але Він не погодився змінити принципи, що лежали в основі державотворення. Цар повинен був стати намісником Всевишнього. Бог і далі залишався визнаним Главою народу, а Його Закон потрібно було шанувати як найвищий Закон країни (Додаток 8).
Ізраїльтяни, оселившись у Ханаані, спочатку визнавали принципи теократичного управління, і народ процвітав під проводом Ісуса Навина. Та зростання кількості населення і стосунки з іншими народами внесли відповідні зміни. Ізраїльтяни запозичили багато звичаїв у своїх сусідів-язичників, втративши через це великою мірою свою особливу святість. Поступово були втрачені і Божі благословення, оскільки Ізраїль більше не цінував великої переваги бути вибраним Божим народом. Зачаровані пишністю та розкішшю язичницьких монархів, вони відчули, що їхня простота їх обтяжує. Поміж поколіннями виникали ворожнеча і заздрість. Внутрішні суперечності ослабили Ізраїль; він постійно зазнавав нападів з боку ворожих язичницьких народів. Водночас вони дедалі більше переконувалися в тому, що задля збереження свого становища серед інших народів усі племена повинні об'єднатися під єдиним могутнім правлінням.
Ухилившись від послуху Божому Закону, вони побажали звільнитися і від свого божественного Правителя; таким чином, бажання мати царя стало загальною вимогою усього Ізраїлю.
Від днів Ісуса Навина ніхто не управляв Ізраїлем з такою великою мудрістю й успіхом, як Самуїл. Помазаний Богом на потрійне служіння — судді, пророка та священика, він зі завзяттям, невтомно і безкорисливо працював задля добра свого народу, і нація процвітала під його мудрим керівництвом. Порядок був відновлений, народ боявся й шанував Бога, а дух невдоволення на деякий час вщух. Та з плином часу пророк був змушений розділити тягар своїх турбот щодо врядування з іншими, а тому призначив помічниками двох своїх синів. У той час як Самуїл виконував свої обов'язки в Рамі, молоді люди знаходилися в Беер-Шеві, щоб вершити правосуддя серед людей, котрі жили поблизу південних кордонів країни.
Самуїл призначив на цю посаду своїх синів при повній згоді народу, однак ці мужі не виправдали довір'я батька. Господь через Мойсея дав Своєму народові спеціальні вказівки, щоб старійшини Ізраїлю судили народ справедливо, чесно ставилися до вдів та сиріт, не беручи хабарів. Але Самуїлових синів “тягло до наживи, вони брали дарунки і нехтували правдою”. Сини пророка не дотримувалися принципів, які він намагався закарбувати у свідомості ізраїльтян. Вони не жили чистим, безкорисливим життям, як їхній батько. Перестороги, послані Ілію, не справили належного впливу на Самуїла. Певною мірою і він виявився поблажливим до власних синів, і наслідки цього позначилися на їхніх характерах і житті.
Несправедливість цих суддів викликала масове незадоволення, і це послужило приводом до здійснення перемін, яких люди потайки чекали вже довгий час. І зібралися усі Ізраїлеві старійшини, і прийшли до Самуїла в Раму, і сказали йому: “Ось ти вже старий, а сини твої не йдуть слідами твоїми. Отже, постав нам царя, щоб правив нами, як воно є у всіх народів”. Про випадки зловживання владою Самуїлові не було відомо. Якби він знав про лихі вчинки своїх синів, то негайно усунув би їх, але не цього бажали прохачі. Самуїл розумів, що справжнім мотивом, який керував ними, було невдоволення й гордість, а їхня вимога — результат продуманого, рішучого наміру. Проти Самуїла не було висунуто жодної скарги. Всі визнавали чесність і мудрість його керівництва, але похилого віку пророк розцінював прохання старійшин як осуд щодо себе, а також відверту спробу усунути його. Однак він нічим не видав своїх почуттів, не вимовив і слова докору, а лише в молитві виклав цю справу перед Господом, шукаючи поради у Нього.
І сказав Господь Самуїлу: “Послухай голосу народу в усьому, що вони скажуть тобі, бо не тебе вони відкинули, але Мене, щоб Я не царював над ними. Так само, як завжди вони поводилися зі Мною з того дня, коли Я вивів їх з Єгипту і аж досі — вони залишали Мене й служили іншим богам; так вони поводяться і з тобою”.
У цих словах було видно докір пророкові за те, що він засмутився і поведінку людей прийняв на свій рахунок. Вони виявили неповагу не до Самуїла, а до влади Бога, Який призначав керівників Свого народу. Ті, котрі зневажають і нехтують вірним Божим слугою, виявляють презирство не лише до людини, а й до Господа, Який послав її. Вони зневажають не людські, а Божі слова, Його докори і поради; це Його владу вони відкидають.
Найбільшого розквіту Ізраїль осягнув тоді, коли визнавав Єгову своїм Царем, коли Закони і постанови, запроваджені Ним, ставилися ними вище від законів усіх інших народів. Щодо Господніх Заповідей Мойсей оголосив Ізраїлю: …Це мудрість ваша та ваш розум перед очами народів, які почують про усі ці постанови та й скажуть: “Справді, це мудрі і розумні люди — оцей великий народ!” (Повторення Закону 4:6). Але, відступивши від Божого Закону, євреї не змогли стати народом, котрим Бог бажав зробити їх; в результаті, усе зло, яке стало наслідком їхнього гріха і безумства, вони приписали Божому правлінню. Таким чином, гріх повністю засліпив людям очі.
Господь провістив через Своїх пророків, що Ізраїлем буде правити цар, але це не означало, що така форма правління є найкращою для нього і що вона відповідає Божій волі. Він дозволив людям чинити за власним вибором, тому що люди відмовилися керуватися Його порадою. Осія говорить, що Бог дав їм царя у Своєму гніві (Осії 13:11). Коли люди обирають власний шлях, не шукаючи Божої поради, або опираються Його ясно вираженій волі, Він часто задовольняє їхні бажання, аби, зазнавши гіркого досвіду, вони могли усвідомити своє безумство і розкаятися в гріхах. Гордість і людська мудрість — небезпечні дороговкази. Те, чого серце прагне усупереч Божій волі, виявляється наприкінці швидше прокляттям, аніж благословенням.