Про Єноха написано, що він жив шістдесят п'ять років і народив сина. Після цього він ходив з Богом триста років. Вже в ранній період свого життя Єнох любив і боявся Бога, дотримувався Його Заповідей. Він належав до роду святих мужів, хоронителів правдивої віри прабатьків обітованого насіння. Від Адама Єнох довідався про трагічну історію гріхопадіння, а також почув радісну — про благодать Божу в Його обітниці, і цілковито довірився Відкупителеві, Котрий мав прийти. Але після народження свого сина-первістка Єнох зазнав більш глибокого духовного досвіду; його відносини з Богом стали ще тіснішими. Відчуваючи себе сином Божим, він ще глибше усвідомив свої обов'язки і відповідальність. Спостерігаючи за любов'ю дитини до батька, за її простодушною вірою в те, що він здатний її захистити, і відчуваючи глибоку, самовіддану ніжність до свого сина-первістка, він засвоїв дорогоцінний урок про чудову любов Бога до людей, явлену в дарі Його Сина та довір'ї, з яким Божі діти можуть ставитися до свого Небесного Отця. Безмежна, незбагненна Божа любов, виявлена у Христі, стала темою його роздумів і вдень, і вночі; з усією палкістю своєї душі він прагнув відкрити цю любов людям, серед яких жив.
Єнох ходив з Богом не в стані екстазу чи у видінні, але в усіх повсякденних обов'язках життя. Він не став пустельником, що замикається від усього світу, тому що мав виконати роботу для Бога. У спілкуванні зі своєю сім'єю та іншими людьми він, — чоловік, батько, друг і громадянин, — показав себе стійким, непохитним слугою Господа.
Серце Єноха перебувало у згоді з волею Божою, бо “чи йдуть двоє разом, якщо не умовились?” (Амоса 3:3). І ця свята мандрівка тривала триста років. Мало знайдеться таких християн, котрі не стали б набагато серйознішими і посвяченішими, якби довідалися про те, що їм вже недовго жити або що прихід Христа вже близький. Але віра Єноха з плином століть ставала дедалі міцнішою, а любов — палкішою.
Єнох був мужем сильного, високо розвинутого інтелекту та всебічних знань; він був удостоєний особливого відкриття від Бога. Однак, незважаючи на те, що Єнох постійно спілкувався з небесами, відчуваючи божественну велич і досконалість, він був най покірнішою людиною. Чим тіснішим ставав його зв'язок з Богом, тим більше він відчував власну недосконалість і слабкість.
Пригнічений зростаючим беззаконням нечестивців та побоюючись, щоб їхнє невір'я не послабило його благоговіння перед Богом, Єнох уникав спілкування з ними і багато часу проводив на самоті, віддаючись роздумам і молитві. Так він пильнував перед Господом, прагнучи ясного пізнання Його волі, щоб виконувати її. Молитва для нього була диханням душі; він жив в атмосфері Небес.
Через святих ангелів Бог відкрив Єнохові Свій намір знищити світ потопом, а також повніше розкрив перед ним План викуплення. За допомогою Духа пророцтва Господь показав йому усі покоління, що житимуть після потопу, і великі події, пов'язані з Другим пришестям Христа наприкінці світу.
Єноха хвилювало питання про долю мертвих. Йому здавалось, що як праведні, так і нечестиві перетворяться на земний порох і цим усе закінчиться. Йому важко було зрозуміти, як праведні можуть воскреснути для вічного життя. У пророчому видінні Єноху були показані смерть Христа, Його славний прихід у славі, в супроводі святих ангелів, щоб звільнити Свій народ з могил. Він також бачив зіпсутість світу перед Другим пришестям Христа, хвалькувате, самовпевнене, свавільне покоління людей, які відкинули єдиного Бога і Господа Ісуса Христа, зневажаючи Його Закон та викупну Жертву. Він бачив праведних, увінчаних славою і честю, та нечестивців, вигнаних від присутності Господа і знищених вогнем.
Єнох став проповідником праведності, розповідав людям про те, що відкрив йому Бог. Люди, маючи страх Господній, шукали спілкування з цим святим мужем, щоб вислухати його повчання і помолитися з ним. Він звершував також громадське служіння, несучи Божу вістку всім тим, які бажали прислухатися до слів застереження. Він трудився не тільки для сифітів. У землі, куди пішов Каїн, щоб сховатися від божественної присутності, Божий пророк також розповідав про чудові події, які бачив у видіннях. “Ось, — говорив він, — іде Господь зі Своїми тисячами святих, щоб суд учинити над усіма і викрити між ними нечестивих в усіх ділах, яке чинило їхнє безчестя” (Юди 14—15).
Він безстрашно викривав гріх. Проповідуючи сучасникам Божу любов, явлену в Христі, він благав їх залишити свої лихі дороги, засуджував пануюче зло та застерігав про те, що суди Божі неминуче спіткають беззаконника.
Устами Єноха донині промовляє Дух Христа. Цей Дух виявляється не тільки в словах любові, співчуття, умовляння; святі мужі покликані говорити не лише приємні речі. Бог вкладає в уста і серця Своїх вісників і такі істини, які за своєю гостротою нагадують двосічний меч.
Слухачі Єноха відчували силу Божу, що супроводжувала його служіння. Декотрі прислухалися до застереження і залишали свої гріхи, але більшість глузували з цієї урочистої та серйозної вістки, ставали ще зухвалішими на своїх лихих дорогах.
В останні дні Божі слуги також проголошуватимуть світові подібну вістку, яка сприйматиметься з таким же невір'ям і глузуванням. Допотопний світ відкинув слова застереження того, котрий ходив із Богом. Так само й останнє покоління легковажно поставиться до застережень Господніх вісників.
Невтомно проповідуючи, Єнох ані на мить не втрачав зв'язку з Богом. Чим важчою і нагальнішою була його праця, тим щирішими і наполегливішими були його молитви. Він і надалі, час від часу, залишався на самоті, відокремившись од людського товариства. Провівши деякий час серед людей, для добра котрих працював, навчаючи їх словом і прикладом, він на певний час залишав їх, щоб побути на самоті, відчуваючи голод і спрагу за божественним знанням, яке міг дати тільки Сам Бог. Перебуваючи в постійному спілкуванні з Богом, Єнох усе більше й більше відображав божественний образ. Його обличчя світилося святим світлом, яким сяє лице Ісуса. Після таких спілкувань з Богом навіть невіруючі з благоговінням зауважували, що його обличчя позначене відбитком Небес.
Люди стали настільки зіпсутими, що їх знищення було неминучим. З плином років потік людських злочинів ставав дедалі глибшим, а хмари божественного суду — все темнішими та похмурішими. Але Єнох, цей свідок віри, прямував обраним шляхом незмінно, застерігаючи, благаючи, умовляючи, докладаючи зусиль до того, щоб зупинити потік зла та стримати стріли помсти, хоч грішники, полюбляючи задоволення, нехтували його застереженнями; він мав свідчення, що Бог схвалює його працю, і сумлінно боровся з пануючим злом, доки Бог не забрав його з цього грішного світу до небесних осель, де радість і чистота.
Представники того покоління висміювали нерозважливість Єноха, котрий не збирав для себе золота, срібла та інших земних багатств. Його серце прагнуло вічних скарбів; Він споглядав Небесне Місто. Він бачив Царя у Його славі серед Сіону. Його думки, почуття, розмови були пройняті небесною атмосферою. Чим більшим ставало беззаконня, тим палкіше він прагнув домівки Божої. Хоча він продовжував жити на землі, проте вірою перебував у Царстві світла.
“Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать” (Матвія 5:8). Протягом трьохсот років Єнох прагнув душевної чистоти, аби перебувати в гармонії з Небесами. Протягом трьох століть він ходив з Богом. Щодня прагнув все тіснішого зв'язку, дедалі ближчим ставало спілкування Єноха з Богом, доки Бог не забрав його до Себе. Він стояв на порозі вічного світу; лише один крок відділяв Єноха від блаженної країни, і ось ворота відчинились, і той, хто так довго ходив з Богом на землі, увійшов ними до Святого Міста як первісток з людей.
Його відсутність стала помітною на землі. Вже не чути було голосу, котрий щодня застерігав і навчав. Як праведні, так і нечестиві зауважили, що Єноха немає; гадаючи, що він перебуває у якомусь відлюдному місці, ті, котрі любили його, вдалися до наполегливих розшуків, як пізніше сини пророків розшукували Іллю, однак надаремно. Вони констатували, що його немає, оскільки Бог забрав його.