Перед помазанням Саула на царя Ізраїлю він отримав від Самуїла чіткі вказівки щодо того, як потрібно поводитися в такий час. “І зійдеш ти переді мною до Гілгалу, — сказав пророк, — а я прийду до тебе, щоб принести там цілопалення й мирні жертви. Сім днів чекай, аж поки прийду до тебе, і скажу тобі, що маєш робити” (1 Самуїлова 10:8).
З дня на день Саул чекав, не вживаючи жодних рішучих заходів, щоб підбадьорити народ і підтримати його віру в Бога. Коли призначений час минув, він втратив терпіння через таку затримку, а тяжкі обставини, в яких він опинився, позбавили його мужності. Замість того, щоб сумлінно готувати народ до служіння, на яке мав прийти й виконати Самуїл, він дозволив собі впасти в невір'я і сумнів. Шукати спілкування з Богом шляхом принесення жертви — це найурочистіша і найважливіша справа; Бог вимагав, щоб Його народ дослідив свої серця і розкаявся у гріхах з тим, щоб Він міг прийняти цю жертву і поблагословити воїнів на перемогу над ворогом. Однак Саула охопив неспокій, і народ, замість того щоб надіятися на допомогу від Бога, став дивитися на царя, чекаючи його керівництва.
Однак Господь продовжував піклуватися про ізраїльтян і не дозволив, щоб їх спіткало лихо, яке неминуче сталося б, якби їхньою єдиною опорою була рука смертної людини. Бог поставив їх у такі умови, за яких вони могли б усвідомити безумство надій на людину і звернутися до Нього — їхньої єдиної допомоги. Для Саула настав час випробування. Тепер він повинен був показати, чи надіється на Бога і чи здатний терпляче чекати, як наказав Бог; чи засвідчить про себе як про мужа, на котрого Бог може покластися в скрутних обставинах як на вождя Свого народу, чи, навпаки, виявиться нерішучим і негідним свого святого покликання. Чи слухатиметься цар, обраний Ізраїлем, Царя царів? Чи зверне він увагу своїх малодушних воїнів на Того, Хто є Джерелом вічної сили й визволення?
З дедалі зростаючим нетерпінням Саул чекав прибуття Самуїла, приписуючи замішання, відчай і дезертирство своєї армії відсутності пророка. Настав призначений час, але Божий чоловік не прийшов. Боже Провидіння перешкодило Його слузі прийти. Неспокійний, імпульсивний Саул не міг далі стримувати себе. Відчуваючи, що потрібно щось робити, аби заспокоїти народ, він вирішив скликати людей на релігійне служіння і, принісши жертву, просити божественної допомоги. Бог звелів, щоб жертви Йому приносили тільки посвячені на це служіння особи. Однак Саул наказав: “Приведіть до мене призначене на цілопалення”; і таким, як був, у військових обладунках, він наблизився до жертівника і приніс жертви Богові.
“Ледве скінчив він приносити цілопалення, аж ось приходить Самуїл. І вийшов Саул, щоб зустріти і привітати його”. Самуїл одразу ж зауважив, що Саул вчинив усупереч вказівкам, даним йому. Господь сказав, що цього часу Він через пророка об'явить, що потрібно робити Ізраїлю в таку критичну хвилину. Якби Саул дотримався умов, за яких була обіцяна божественна допомога, Господь через тих небагатьох, котрі залишилися вірними цареві, вчинив би чудесне визволення Ізраїлю. Та Саул був настільки вдоволений собою і своїм вчинком, що вийшов зустрічати пророка з таким виглядом, ніби заслуговував похвали, а не осуду.
На обличчі Самуїла був вираз тривоги й занепокоєння, але на його запитання: “Що ти зробив?”, Саул почав виправдовувати свій самовпевнений вчинок. Він сказав: “Я побачив, що військо розбігається від мене, а ти не прийшов на умовлений час. А филистимляни зібралися в Міхмаші. І я подумав; тепер филистимляни підуть на мене до Гілгалу, а я ще не просив допомоги у Господа. Тому я осмілився, і приніс цілопалення!”
І сказав Самуїл до Саула: “Ти зробив нерозумно! Якби ти дотримав наказу Господа, Бога твого, то тепер Господь утвердив би навіки твоє царювання над Ізраїлем. Тепер же царство твоє не зможе встояти. Господь знайшов Собі чоловіка по Своєму серцю і поставив його володарем над народом Своїм… І встав Самуїл, і пішов з Галгалу до Веніяминової Гів'ї”.
Ізраїль або мав би перестати бути Божим народом, або ж повинен був визнати божественну силу і владу, дотримуючись принципів, на яких утверджувалася монархія. Якби Ізраїль цілковито віддався Господеві, підкоривши свою земну людську волю Божій волі, тоді Бог залишався б його Правителем. Доки цар і народ підкорялись Богові, доти Він залишався їхньою Охороною. Але жодна монархія в Ізраїлі, яка не визнавала верховної Божої влади, не могла мати успіху.
Якби Саул виявив пошану до Божих вимог у той час випробувань, тоді Бог виконав би через нього Свою волю. Недостойна поведінка Саула довела, що він не був гідним стати намісником Бога і очолити Його народ. Він повів би Ізраїль по неправильному шляху, керуючись не Божою волею, а своєю власною. Якби Саул залишився вірним, тоді його царство було б утверджене навіки, але оскільки він виявився негідним, то Божий намір повинен був здійснитися через іншого мужа. Правління над Ізраїлем повинно було перейти до рук того, котрий урядував би над народом згідно з волею Небес.
У більшості випадків ми не знаємо які великі переваги можуть бути нами втрачені під час Божого випробування. Єдина наша безпека полягає у суворому послусі Божому Слову. Усі Його обітниці дані за умови віри та послуху; невиконання нами Божих повелінь стає на заваді отриманню багатьох благословень, обіцяних нам у Святому Письмі. Ми не повинні діяти під впливом пориву або покладатися на судження людей; потрібно керуватися відкритою нам Божою волею і діяти згідно з Його ясно викладеними повеліннями, незважаючи на оточуючі нас обставини. Бог подбає про наслідки; вірність Його Слову в час випробувань допоможе нам довести перед людьми та ангелами, що Господь може довіряти нам, — що у тяжкі хвилини ми виконаємо Його волю, прославимо Його Ім'я і станемо благословенням для Його народу.
Саул втратив Божу ласку, однак не бажав упокорити своє серце й розкаятись. Те, чого йому бракувало для правдивого благочестя, він намагався надолужити запалом, з яким виконував релігійні обряди. Саул знав про поразку Ізраїлю, коли Божий Ковчег був принесений до табору Офні й Пінхасом, і все ж він вирішив послати за Ковчегом і священиком, який виконував би служіння при ньому. Якщо за допомогою цього заходу йому вдасться вселити впевненість у серця людей, тоді він збере свою армію, що розбіглася, і вступить у бій з филистимлянами. Саул бажав тепер позбутися присутності Самуїла та його підтримки і таким чином звільнитися від його осуду.
Саулові був даний Святий Дух, щоб просвітити його розум і пом'якшити серце. Він отримав точну вказівку від пророка відносно того, як потрібно діяти, а пізніше й докір за те, що відступив від вказаного Богом шляху, зробивши по-своєму. Якою ж великою була його впертість! Історія життя першого царя Ізраїлю — сумний приклад сили поганих звичок, набутих у ранньому віці. В юності Саул не любив і не боявся Бога; його поривчаста натура, якої він не впокорив замолоду, була завжди готовою повстати проти божественного авторитету. Ті, котрі замолоду плекають святу пошану до Божої волі, вірно виконуючи свої обов'язки, приготують себе до вищого служіння у житті прийдешньому. Але неможливо роками спотворювати дані Богом здібності і вважати, що вони залишатимуться в повній цілості, а коли вам заманеться змінити своє життя, їх можна буде застосувати цілком у протилежному напрямку.
Спроби Саула підняти дух народу виявилися марними. Залишившись тільки з 600 воїнами, він пішов з Гал гала до фортеці в Гів'ї, нещодавно відвойованої у филистимлян. Це місто знаходилося на південному боці глибокої, кам'янистої долини або ущелини, в декількох милях на північ від Єрусалима. На північному боці тієї ж долини, в Міхмаші, отаборилися филистимляни, окремі загони яких звершували набіги на країну, спустошуючи її.
Бог допустив таку кризу для Ізраїлю, щоб викрити впертість Саула і навчити Свій народ покорі й вірі. Через гріх Саула, котрий самовпевнено приніс жертву, Господь не дозволив, щоб слава від перемоги над филистимлянами була присвоєна Саулові. Йонатан, царський син — муж, котрий боявся Господа, став вибраним знаряддям у визволенні Ізраїлю. Спонуканий божественною силою, він запропонував своєму зброєносцю здійснити таємний напад на ворожий табір. “Може, — наполягав він, — Господь діятиме для нас, бо Господеві ніщо не може бути на перешкоді, щоб дати перемогу через багатьох чи небагатьох”.