Серед переважаючого беззаконня Метушалах, Ной та багато інших людей все ж зберігали пізнання правдивого Бога, намагаючись зупинити потік аморальності. За 120 років до потопу Господь через ангела об'явив Ноєві про Свій намір та звелів йому будувати ковчег. Споруджуючи ковчег, Ной повинен був проповідувати про те, що Бог пошле води потопу на землю для знищення нечестивих. Хто повірить його вістці і приготується до цієї події, розкаявшись та здійснивши реформу в своєму житті, ті будуть прощені і спасенні. Єнох також передав своїм нащадкам те, що Бог відкрив йому про потоп, а Метушалах і його сини чули проповідь Ноя, допомагаючи йому в будівництві ковчега.
Бог вказав Ноєві точні розміри ковчега і дав ясні до деталей вказівки щодо його спорудження. Людській мудрості було не під силу здійснити проект споруди, яка відзначалася б такою великою потужністю та витривалістю. Її Творцем був Бог, а Ной — великим будівничим. Ковчег за своєю конструкцією нагадував корпус корабля, який міг би триматися на воді, але в деяких відношеннях він був більше схожий на дім. Ковчег поділявся на три яруси і мав лише одні двері, розташовані збоку. Усі відділення ковчега були сплановані так, щоб їх могло освітлювати світло, що проникало через отвір угорі. У будівництві ковчега використовувалося кипарисове дерево, або дерево гофер, яке мало властивість не псуватися протягом декількох століть. Спорудження цієї гігантської будови потребувало часу і великої праці. Заготівля дощок з велетенських дерев, які мали особливу якість деревини, вимагала значно більше зусиль, ніж сьогодні, навіть з врахуванням потужнішої фізичної сили тодішніх людей. Усе, що тільки могла зробити людина, було зроблене, аби споруда була бездоганною, однак сам по собі ковчег не зміг би витримати стихії, що мала прийти на землю. Тільки Бог міг зберегти Своїх слуг серед розбурханих вод.
“Вірою Ной, будучи попередженим про те, чого ще не бачив, зі страхом побудував ковчег для спасіння дому свого; нею він осудив світ, і став спадкоємцем праведності по вірі” (Євреям 11:7). У той час, як Ной звертався до світу з вісткою перестороги, його власні вчинки свідчили про його щирість. Саме так його віра вдосконалювалась і ставала очевидною. Він був для світу прикладом віри в Боже Слово, Усе, чим володів, Ной вклав у побудову ковчега. Як тільки він почав будувати цей величезний корабель на суходолі, з різних місць приходили люди, аби подивитися на дивне видовище та послухати палкі, переконливі слова незвичайного проповідника. Кожний удар молотка під час будівництва ковчега також був свідченням для народу.
Спочатку, здавалось, чимало людей прийняли вістку застереження; проте вони не щиро розкаялися перед Богом. Люди не бажали відмовитися від своїх гріхів. Протягом усього часу, що залишався до початку потопу, їхня віра випробовувалася, однак вони не витримали цього випробування. Переможені пануючим невірством, вони, врешті-решт, приєдналися до своїх колишніх однодумців, відкидаючи серйозне застереження. Декотрі були твердо переконані у словах проповідника, прислухалися до слів перестороги, але навколо них було так багато глузіїв та насмішників, що й вони прониклися тим самим духом і відкинули милостиве запрошення. Незабаром такі люди стали найзухвалішими та найнепокірнішими безбожниками, бо немає людини більш необачної, яка б так глибоко погрузла у гріхах, як та, котра колись отримала світло, але вчинила опір докоряючому голосу Духа Божого.
Не всі представники того покоління були ідолопоклонниками в повному розумінні цього слова. Чимало було таких, котрі вважали себе віруючим у Бога. Ці люди стверджували, що їхні ідоли — це лише символи божества, які допомагають людям мати ясніше уявлення про божественну Істоту. Ця група людей першою відкинула проповідь Ноя. В той час, як вони намагалися представити Бога за допомогою матеріальних предметів, їхній засліплений розум не побачив Його величі та сили; вони втратили уявлення про святість Божого характеру та священну, незмінну природу Його вимог. У міру того, як гріх ставав звичайним явищем, вони все менше й менше усвідомлювали його гріховність і врешті-решт проголосили, що божественний Закон втратив свою силу, а покарання за гріх суперечить Божому характеру. Вони також заперечували той факт, що Його суди можуть відвідати Землю. Якби люди, що жили в той час, були слухняні божественному Законові, то вони впізнали б голос Творця, Котрий застерігав їх через Свого слугу. Але, Відкинувши світло, вони настільки засліпили свій розум, що повірили, ніби вістка Ноя є обманом.
На боці істини не виявилось великої або хоча б переважаючої кількості людей. Увесь світ повстав проти Божої Справедливості та Його Законів, а на Ноя дивилися як на фанатика. Коли сатана спокутував Єву до непослуху Богові, він сказав: “Умерти — не вмрете” (Буття 3:4). Великі, шановані світом мужі та мудреці повторювали те саме. “Божі погрози, — говорили вони, — можуть лише налякати; вони ніколи не здійсняться. Немає підстави для занепокоєння. Такої події, як знищення світу Богом, Котрий створив його, та покарання створених Ним істот, не станеться ніколи. Будьте спокійні, не бійтеся. Ной — усього лиш безумний фанатик”. І світ веселився, висміюючи “глупоту старого обдуреного чоловіка”. Замість того, щоб упокоритися серцем перед Богом, вони продовжували опиратися в своєму непослусі та нечесті так, ніби Бог і не звертався до них через Свого слугу.
Але Ной стояв наче скеля серед бурі. Оточений загальною зневагою і глузуваннями, він вирізнявся святістю, чистотою і непохитною вірністю. Його слова відзначалися силою, тому що голос Божий промовляв до людей устами Його слуги. Зв'язок із Богом надавав йому великої сили, а тому впродовж 120 років він проповідував серйозну та урочисту вістку про прийдешні події, які, з точки зору людської мудрості, ніколи не могли відбутися.
Допотопний світ у своїх міркуваннях покладався на те, що протягом століть Закони природи залишалися незмінними. Пори року змінювали одна одну за встановленим спочатку порядком. До того часу ще не було дощу; земля зрошувалася росою або легким туманом. Річки ніколи не виходили з берегів і вільно котили свої води до моря, підвладні незмінним законам води не залишали своїх берегів. Та люди, які так міркували, не зауважували в цьому руки Того, Який сказав: “Аж досі ти дійдеш, але не далі” (Йова 38:11).
З плином часу, спостерігаючи, що у природі не відбувається помітних змін, люди, в серця котрих часом закрадався страх, почали заспокоюватись. Вони міркували так, як думає сьогодні багато людей: природа — вища від Бога, а її закони так міцно утверджені, що й Сам Бог не спроможний змінити їх. Якщо навіть припустити, що Ной правий, то природа тоді змушена буде змінити свій порядок. Виходячи з таких міркувань, вони представили вістку Ноя перед світом як вигадку — найбільший обман. Своє презирство до Божого застереження вони виявляли в тому, що продовжували влаштовувати свої свята та пишні бенкети; їли, пили, сіяли і будували, складали плани, які у майбутньому повинні були принести їм значні переваги. Так люди все глибше занурювались у беззаконня, зухвало зневажаючи Божі вимоги і підкреслюючи відсутність страху перед Вічним. Вони запевняли: якби у словах Ноя була хоч частка правди, то великі, відомі своєю мудрістю, обачливі мужі повірили б у них.
Якби мешканці допотопного світу повірили застереженню і розкаялись у своїх лихих вчинках, то Господь відвернув би Свій гнів, як пізніше Він зробив це з Ніневією. Однак, вперто протидіючи голосу сумління та пересторогам Божого пророка, те покоління наповнило чашу свого беззаконня, і знищення його стало неминучим.
Час випробування мав ось-ось завершитися. Ной вірно виконав усі вказівки, отримані від Бога. Будівництво ковчега у всіх деталях було закінчене так, як звелів Господь; для людей і тварин була заготовлена їжа. Слуга Божий востаннє звернувся до народу із серйозним закликом. Із палким почуттям, яке неможливо описати словами, він благав їх відгукнутись на спасіння, доки його ще можна було знайти. І на цей раз вони не прислухалися до його слів, але зняли крик, насміхаючись і збиткуючись над проповідником. Раптом глумливий натовп стих. Різноманітні звірі, серед яких були як найлютіші, так і найспокійніші, виходили з гір та лісів і повільною процесією рухалися в напрямку до ковчега. Після цього почувся ніби шум вітру — це з усіх боків зліталися птахи. Їх було так багато, що, здавалось, небо потемніло: в бездоганному порядку вони також наближалися до ковчега. Тварини виконували Божий наказ, у той час як люди виявляли непослух. Проваджені святими ангелами, вони увійшли до Ноєвого ковчега “по двоє, самець і самиця”, а чисті тварини — по сім пар. Люди з подивом, а деякі навіть зі страхом спостерігали за цими подіями. Даремно вчених людей просили дати пояснення цьому рідкісному явищу. Це була таємниця, якої ніхто не зміг збагнути. Але серця людей, котрі відкинули світло, настільки закам'яніли, що навіть ця надприродня сцена справила на них враження лише на короткий час. Дивлячись на сонце, яке яскраво світило у своїй славі на землю, зодягнену майже в едемську красу, приречені люди намагалися вгамувати зростаючий неспокій нестямними веселощами; своїми вчинками насильства вони ніби навмисне накликали на себе злиття Божого гніву, який уже запалився.