Саме по собі одруження не було порушенням Закону. Шлюб є задумом Божим, однією з перших постанов, встановлених Творцем. Він дав спеціальні вказівки щодо цього обряду, наділивши його святістю і красою. Однак Божі вказівки були забуті, справжнє призначення шлюбу спотворене; він став служити вдоволенню пристрастей.
Подібне становище зауважується і сьогодні. Люди зловживають тим, що саме по собі є законним. Потурання апетитові не знає меж. Так звані послідовники Христа їдять і п'ють з п'яницями, в той час як їхні імена внесені до церковних книг. Нестриманість послаблює моральні та духовні сили, відкриваючи шлях для потурання низьким пристрастям. Тисячі людей не відчувають жодного морального обов'язку, щоб стримувати свої чуттєві бажання, і стають рабами хтивості. Люди живуть лише задля чуттєвих насолод, заради переваг цього світу і скороминучого життя. Марнотратство притаманне усім верствам суспільства. Порядність приноситься в жертву задля розкоші та хизування собою. Бажаючи швидко збагатитися, люди нехтують справедливістю, пригноблюють бідних; “раби і людські душі” усе ще продаються і купуються. Обман, хабарництво і злодійство залишаються без осуду як серед вищих, так і нижчих верств. Преса рясніє повідомленнями про вбивства; злочини здійснюються настільки жорстоко та без підстав, що, здається, зникло будь-яке почуття людяності. Ці звірства стали таким звичним явищем, що залишаються майже непоміченими, не викликають жодного подиву. Духом анархії просякнуті цілі народи, а спалахи гніву, які час від часу викликають жах світу, свідчать лише про прихований вулкан пристрастей і беззаконня, який, вийшовши один раз з-під контролю, принесе Землі спустошення. Картини з життя допотопного світу, змальовані на сторінках Богом натхненної Книги, правдиво повідомляють про той стан, до якого прямує сучасне суспільство. Тепер, у нашому столітті, в країнах, що називають себе християнськими, щоденно здійснюються не менш чорні та жахливі злочини, як і ті, за які були знищені прадавні грішники.
Перед потопом Бог послав Ноя попередити світ, аби люди розкаялись і таким чином уникнули загибелі, яка загрожувала. В міру наближення часу Другого пришестя Христа, Господь також посилає Своїх слуг із вісткою застереження, щоб світ приготувався до величної події. Тисячі людей порушують Божий Закон, а Він у Своїй милості закликає їх до слухняності і виконання Його святих повелінь. Усі, хто розкається перед Богом і через віру в Ісуса Христа залишить свої гріхи, отримають прощення. Проте чимало людей вважають, що відмовитися від гріха — надто велика жертва. Через те, що їхнє життя не відповідає високоморальним принципам Божого правління, вони відкидають Його застереження й заперечують авторитет незмінного Закону.
З усієї величезної кількості мешканців допотопного світу лише вісім душ повірили і послухалися Божих слів, переданих через Ноя. Протягом 120 років проповідник праведності застерігав світ про знищення, що наближається, але його словами знехтували. Так буде і тепер. Перш ніж прийде Законодавець, щоб покарати непокірних, грішників буде попереджено, щоб вони покаялися і зберігали вірність Богові, але для більшості ці застереження будуть даремними. Апостол Петро говорить: … В останні дні прийдуть зухвалі хулителі, які чинитимуть за своїми пожадливостями, і казатимуть: “Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як повмирали наші батьки, від початку творіння, усе залишається без змін” (2 Петра 3:3—4).
Хіба ми не чуємо сьогодні повторення цих слів не тільки відверто невіруючими людьми, а й багатьма тими, що проповідують із-за кафедр в нашій країні? “Немає жодних підстав непокоїтись! — вигукують вони. — Перед приходом Христа увесь світ має навернутися і праведність запанує на тисячу років. Мир, Мир! Усе залишається таким, яким було на початку. Нехай нікого не бентежить вістка панікерів”. Однак таке вчення про тисячоліття суперечить вченню Христа і Його апостолів. Ісус поставив сповнене глибокого змісту запитання: “Та Син Людський, коли прийде, чи на землі знайде віру?” (Луки 18:8). Як бачимо, Він говорить, що стан світу буде таким самим, як і за днів Ноя.
Апостол Павло застерігає нас, що з наближенням часу кінця зростатиме беззаконня: “А Дух ясно говорить, що в останні часи декотрі відступлять від віри, слухаючи духів підступних і наук демонських” (1 Тимофію 4:1). Апостол говорить, що “в останні дні настануть важкі часи” (2 Тимофію 3:1). Далі дає приголомшливий перелік гріхів, притаманних людям, які матимуть вигляд благочестя.
Коли час випробування закінчувався, мешканці допотопного світу поринули у збуджуючі розваги і бенкети. Люди, що володіли владою та мали вплив, спрямовували всі свої зусилля на те, аби думки людей були зайняті пошуками задоволень і веселощів, щоб остання серйозна вістка застереження не справила на них відповідного враження.
А хіба не таку ж картину бачимо сьогодні? В той час, як Божі слуги проповідують про скорий кінець, світ у пошуках задоволень поринає у розваги. Безперервна круговерть збуджуючих утіх робить людей байдужими до Бога; істини, здатні врятувати їх від загибелі, що наближається, не справляють на нещасних жодного враження.
За днів Ноя мудреці запевняли, що неможливо знищити світ водою. Так і сьогодні знаходяться вчені мужі, котрі намагаються довести, що світ не може бути знищений вогнем, бо це ніяк не узгоджується із законом природи. Але Бог природи, Творець і Володар її законів, може використати чин Своїх рук для здійснення власних намірів.
Коли великі і мудрі мужі переконали себе в тому, що світ не може бути зруйнований водою, і народ заспокоївся, звільнившись від страху; коли пророчі слова Ноя вважали оманою, а на нього самого дивилися як на фанатика, — саме тоді прийшла година Божа. “Відкрилися всі джерела великої безодні, розчинилися небесні отвори”, і глузії загинули у водах потопу. З усією своєю хвалькуватою філософією люди надто пізно переконалися, що їхня мудрість — безумство, що Законодавець — могутніший від законів природи, Всесильний не відчуває браку у виборі засобів для виконання Своїх планів. “І як було за днів Ноя, так буде й за днів Сина Людського” (Луки 17:26, 30). “День же Господній прийде, як злодій уночі; і тоді небеса з великим шумом перейдуть, а стихії, розпалившись, зруйнуються, земля та діла, що на ній, згорять…” (2 Петра 3:10). Коли міркування філософів проженуть страх щодо судів Божих, коли релігійні вчителі проповідуватимуть про довгі віки миру і процвітання, а світ у круговерті справ і задоволень буде садити й будувати, бенкетувати й веселитися, відкидаючи Божі застереження та глузуючи з Його посланців, — “тоді несподівано, прийде на них загибель і вони не уникнуть її” (1 Солунянам 5:3).
Розділ 8. Після потопу
За основу цього розділу взято книгу Буття, розділи 7:20—9:17
Вода піднялася до рівня біля 8 метрів над найвищими горами. Бували моменти, коли родині, яка знаходилася всередині ковчега, здавалося, що вони загинуть, оскільки п'ять довгих місяців минуло з того часу, як ковчег, опинившись у полоні вітру та хвиль, здійснював свою мандрівку. Це було велике випробування, але віра Ноя не захиталася; він був упевнений: усім керує божественна рука.
Коли вода почала спадати, Господь направив ковчег до місця, захищеного горами, які збереглися завдяки Його керівництву. Гори знаходилися на невеликій відстані одна від одної і ковчег спокійно погойдувався на хвилях у цій тихій гавані. Це принесло велике полегшення стомленим, змученим розбурханою стихією мандрівникам.