Уперше Авраам почув небесний поклик, коли проживав в Урі Халдейському; підкоряючись покликові, він рушив до Харану. До цього місця його супроводжував батько з родиною, котрі поєднували ідолослужіння з поклонінням правдивому Богові. Тут Авраам залишався до смерті Тераха. Але божественний голос звелів йому покинути місце поховання батька і йти далі. Нахор, його брат, разом зі своїми домашніми вирішив триматися свого дому та ідолів. Крім Сарри, Авраамової дружини, тільки Лот, син Гарана, котрий давно помер, вирішив розділити з патріархом його мандрівне життя. Так чи інакше, а з Месопотамії вийшла чимала група людей. Авраам на той час уже мав багато овець та іншої худоби, що на Сході вважалося основним багатством; він також мав чимало слуг і помічників. Він залишав землю своїх батьків, щоб уже ніколи не повернутися сюди, а тому взяв із собою все, що мав: “І ввесь маєток, який набули, і людей, що придбали у Харані”. Серед цих людей було чимало таких, котрі керувалися вищими спонуканнями, аніж чисто особисті інтереси і робота. Під час перебування в Харані Авраам і Сарра навертали душі до поклоніння і служіння правдивому Богові. Ці люди приєдналися до родини патріарха, і супроводжували його до Обітованої землі. “Та й рушили в дорогу, щоб іти до краю Ханаанського. І вони прибули до краю Ханаанського”.
Першим місцем, в якому зупинилися, називалось Сихем. Під тінню дубів Море, в широкій зеленій долині з оливковими гаями й дзвінкими джерелами, між горою Евал, з одного боку, і Гарізім — з другого, Авраам розкинув свої намети. Патріарх увійшов у прекрасну землю — “до краю водних потоків, джерел та безодень, що виходять у долині й на горі, до краю пшениці, й ячменю, і винограду, і фіги, і гранату, до краю оливкового дерева та меду” (Повторення Закону 8:7—8). Але для послідовника Єгови і пагорби, вкриті лісами, і родюча долина, здавалося, були оповиті похмурою тінню, бо “хананеянин тоді проживав у цім краї”. Авраам осягнув заповітну мету своєї подорожі, однак земля, в яку він прийшов, була заселена чужинцями та охоплена ідолопоклонством. У гаях споруджувалися вівтарі фальшивим богам, а на сусідніх пагорбах приносилися людські жертви. Хоч Авраам безмежно довіряв божественній обітниці, проте не без лихих передчуттів розкинув свого намета. Тоді Господь явився Аврааму й сказав: “Я дам оцей край потомству твоєму”. Запевнення в божественній присутності зміцнило віру Авраама в те, що він не залишений під владою нечестивих. “І він збудував там жертівника Господеві, що явився йому”. Авраам незабаром рушив далі і помандрував до Бет-Елу, де знову збудував жертівника і прикликав ім'я Господнє.
Авраам, “друг Божий”, залишився для нас гідним наслідування прикладом. Де б він не розкидав свого намета, поруч споруджував жертівника і прикликав ім'я Господнє. Його життя було життям молитви. Спорудивши жертівника, він закликав увесь табір до ранішнього та вечірнього богослужіння. Коли ж вирушали в дорогу, то залишали після себе жертівник. З часом серед кочівників Ханаану знаходилися такі, котрі приймали Авраамове повчання, і коли хтось із них зустрічав на своєму шляху жертівника, то знав, хто тут побував раніше. Розкинувши свого намета, він відбудовував жертівник і поклонявся живому Богові.
Авраам йшов далі на південь, і знову його віра зазнала випробовування. Небо не посилало дощу; струмки в долинах висохли, а траву випалило сонце. Для скотини та овець не було пасовищ, і голод загрожував усьому таборові. Чи не засумнівався тепер патріарх у керівництві Провидіння? Чи не озирався він з жалем на родючі халдейські рівнини? У скрутний час, коли одне лихо приходило на зміну іншому, всі із нетерпінням стежили за Авраамом, бажаючи знати, як він поведеться далі. Спостерігаючи його незмінний спокій і непохитну віру, люди відчували, що є надія. Вони були переконану що Бог є його Другом; Він і надалі провадитиме Авраама.
Авраам не міг дати пояснення діям Провидіння; його сподівання не здійснилися, але він твердо вірив обітниці: “Поблагословлю Я тебе, і звеличу ім'я твоє, — і будеш ти благословенням”. Палко молячись, він роздумував, як зберегти життя своїх людей і отар худоби, проте не дозволяв обставинам захитати його віру в Божі слова. Аби уникнути голоду, Авраам рушив до Єгипту. Він не відмовився від Ханаану, але опинившись у скрутному становищі, не повернувся до Халдейської землі, з якої вийшов, де на той час не бракувало хліба; він шукав лише тимчасового пристановища, яке було б якомога ближче до Обітованої землі, сподіваючись незабаром повернутися туди, куди його привів Бог.
Господь у Своєму Провидінні допустив Авраамові таке випробування, щоб навчити його покірності, терпінню та довір'ю — наукам, які потрібно було записати для добра усіх тих, хто в майбутньому зазнаватиме труднощів. Бог провадить Своїх дітей невідомими для них дорогами, але Він не забуває і не залишає тих, хто довіряється Йому. Господь дозволив, щоб лихо спіткало Йова, але не залишив його. Він допустив, щоб улюблений Йоан перебував самотньо у засланні на Патмосі, але Божий Син відвідав його і у видінні показав картини безсмертної слави. Бог допускає випробування для Свого народу, аби через вірність і послух вірні могли духовно збагатитись і щоб їхній приклад став джерелом натхнення для інших. “Бо Я свідомий щодо задумів, які маю про вас, — говорить Господь, — задумів на щастя, а не на зло” (Єремії 29:11). Саме суворі випробування нашої віри, коли здається, що Бог забув про нас, призначені для того, щоб наблизити нас до Христа; аби усі свої тягарі ми поклали біля Його ніг і знайшли мир.
Бог завжди випробовував Свій народ у горнилі горя та страждань. Тільки в розпеченій печі чисте золото християнського характеру звільняється від усяких домішок. Ісус спостерігає за цим процесом; Йому добре відомо, що потрібно для того, аби очистити дорогоцінний метал, в якому відображалося б сяйво Його любові. У суворих, тяжких випробуваннях Бог виховує Своїх слуг. Зауваживши в людині здібності, які можуть бути використані для успіху Його справи, Він піддає її випробуванню. У Своєму Провидінні Він ставить їх у таке становище, в якому випробовується характер та виявляються вади і слабкості, про які вона і не здогадувалася. Господь дає змогу виправити ці вади і приготуватися до участі в Його служінні. Вказуючи людям на їхні слабкості, Бог навчає їх покладатися на Нього, бо Він — єдина допомога та захист. Так Він досягає Своєї мети. Пройшовши таку школу виховання й дисципліни, вони виявляються готовими до звершення грандіозного задуму, задля якого їм були дані ці здібності. Як тільки Бог покличе їх до праці, вони будуть готові; небесні ангели співпрацюватимуть з ними у справі, яка має бути здійснена на Землі.
В Єгипті виявилось, що й Авраам не позбавлений людських слабкостей і недоліків. Приховавши той факт, що Сарра є його дружиною, він виявив своє недовір'я божественному піклуванню, відсутність тієї високої віри й мужності, благородним прикладом яких до цього часу служило його життя. Сарра була гарна на вроду, і він не сумнівався в тому, що єгиптяни домагатимуться гарної чужинки і в своїх спробах заволодіти нею, не соромлячись, уб'ють її чоловіка. Він навіть вважав, що не вдається до обману, видаючи Сарру за свою сестру, адже вона насправді була донькою його батька, але — не матері. Однак подібне приховування справжніх відносин поміж подружжям було обманом. Бог не схвалює жодного відхилення від абсолютної чесності. Через невір'я Авраама Сарра опинилась у великій небезпеці. Єгипетський цар, почувши про її вроду, звелів привести жінку до палацу, маючи намір взяти її собі за дружину. Але Господь у Своїй великій милості захистив Сарру, вдаривши царський дім поразами. Таким чином монарх довідався правду; обурений тим, що став жертвою обману, він докорив Авраамові і повернув йому дружину, кажучи: “Що це ти мені вчинив?.. Для чого ти сказав: вона моя сестра? Я й узяв її собі за жінку. Ось тобі твоя жінка, — візьми та й іди!”
Цар виявив велику ласку до Авраама; навіть після непорозуміння фараон не дозволив, щоб Авраамові та його людям завдали якоїсь шкоди, але звелів воїнам охороняти їх, доки вони не залишать його володінь. У той час діяли закони, які забороняли єгиптянам спілкування з чужоземними пастухами, наприклад, не дозволялося їсти або пити з ними. Відпускаючи Авраама, фараон повівся з ним великодушно і ласкаво, але звелів йому вийти з Єгипту, бо не наважувався залишати гостя в себе.