Не усвідомлюючи цього, фараон мало не завдав Авраамові серйозної шкоди, але Бог втрутився і врятував царя від великого гріха. Фараон вбачав у цьому чужинцеві мужа, котрий користується шаною Небесного Бога; він побоявся залишити в своєму царстві людину, до якої так очевидно була виявлена божественна ласка. Якби Авраам залишився в Єгипті, його зростаюче багатство та слава викликали б заздрість та пожадливість у єгиптян; вони могли б заподіяти йому зло, за що довелося б поплатитися монархові, й на царський дім знову впали б кари.
Застереження, дане фараонові, послужило захистом для Авраама в його подальших взаємовідносинах із язичниками: те, що сталось у Єгипті, не залишилося таємницею. Всім стало очевидним: Той Бог, Котрому поклоняється Авраам, захистить Свого слугу, а за будь-яку шкоду, заподіяну йому, доведеться поплатитися. Дуже небезпечно скривдити когось із дітей Небесного Царя. Говорячи про вибраний народ, за який Бог “царям докоряв”, кажучи: “Не доторкуйтеся до Моїх вибраних, і пророкам Моїм не робіть лихого” (Псалми 104:14—15), псалмист посилався на досвід, пережитий Авраамом.
Існує цікава подібність між досвідом Авраама в Єгипті й тим, чого зазнали його нащадки через століття. Як він, так і вони прийшли в Єгипет через голод і деякий час перебували там. Божественні суди, виявлені для їхнього захисту, викликали страх у єгиптян; збагачені дарами язичників, вони залишили країну з великим майном.
Розділ 12. Авраам у Ханаані
За основу цього розділу взято книгу Буття, розділи 13—15; 17:1—6; 18
Авраам повернувся до Ханаану “вельми багатий на худобу, на срібло й на золото”. Лот усе ще залишався з ним; вони знову прийшли до Бет-Елу і розкинули свої намети біля спорудженого ними раніше жертівника. Незабаром голови родин переконалися, що намноження багатства завдає чимало клопотів. Під час труднощів і випробувань вони жили між собою в повній згоді; тепер же, у дні добробуту, виникла небезпека розбрату. Для їхніх отар бракувало пасовищ, і суперечки, які часто виникали між пастухами, поставили їхніх господарів перед необхідністю розумно вирішити цю справу. Стало очевидним, що їм доведеться розділитися. Авраам був старшим від Лота за віком, посідав вище становище як у родинному так і суспільному житті, а також перевершував Лота багатством, однак першим запропонував залагодити справу мирно. Хоча Сам Бог віддав Авраамові всю землю, він великодушно відмовився від цього права.
“Нехай сварки не буде між мною і між тобою,— сказав він, поміж пастухами моїми і твоїми, бо близька ми рідня. Хіба не увесь край перед тобою? Віддалися від мене! Як підеш ти ліворуч, — то я піду направо, а як ти звернеш праворуч, — то я подамся ліворуч”.
У цих словах виявився шляхетний, безкорисливий дух Авраама. Як багато людей за подібних обставин будь-якою ціною намагаються відстояти власні права та переваги! Скільки сімей було зруйновано через це! У скількох церквах мало місце розділення, через що свята істина стає об'єктом презирства та глузування з боку нечестивих! Щоб не було “сварки між мною та між тобою”, сказав Авраам, “бо ми рідня”! Рідня не тільки в буквальному розумінні, а й як шанувальники істинного Бога. Божі діти в усьому світі становлять одну сім'ю, і між ними повинен панувати такий же дух любові й миру. “Любіть одне одного братньою любов'ю, випереджайте одне одного пошаною” (Римлянам 12:10), — проголошує вчення нашого Спасителя. Постійна люб'язність одне до одного, бажання робити ближнім те, чого нам би хотілось отримати від них, наполовину звільнило б наше життя від зла. Дух самозвеличення — це дух сатани, але серце, котре плекає в собі любов Христа, керуватиметься любов'ю, яка не шукає свого… Такі особистості прислухаються до божественної поради: “Нехай кожен дбає не тільки про себе, але також про інших” (Филип'янам 2:4).
Хоча Лот власним добробутом був зобов'язаний Авраамові, він все ж не виявив вдячності до свого благодійника. За законом ввічливості Лот мав би надати Авраамові можливість зробити вибір, однак він діяв егоїстично, намагаючись скористатися усіма перевагами. “І звів Лот свої очі, і побачив усю околицю Йорданську, що наводнювалась аж до Цоару, — … неначе Господній сад, як єгипетський край”. Найгарнішим місцем у всій Палестині була Йорданська долина і значною мірою нагадувала втрачений Рай; своєю красою і родючістю вона не поступалася рівнинам на берегах Нілу, нещодавно залишеним ними. Там були багаті розкішні міста, переповнені ринки яких обіцяли вигідну торгівлю. Засліплений картинами земного багатства, Лот не думав про моральне й духовне зло, з яким йому доведеться там зустрітися. Мешканці рівнини були “дуже грішні перед Господом”, але він цього не знав, а якщо й знав, то не надавав великого значення. “І вибрав собі Лот всю околицю Йорданську,… розкладаючи намети аж до Содому”. Він і не здогадувався, якими будуть наслідки цього егоїстичного вибору!
Розлучившись із Лотом, Авраам знову отримав обітницю від Господа про володіння усією тією землею. Незабаром він вирушив до Хеврону, отаборився в діброві Мамре, де спорудив жертівника Господеві. Залишивши Лотові небезпечну розкіш Содомської долини, Авраам, котрому було більш до вподоби просте патріархальне життя, оселився серед вільних просторів нагір'я з його оливковими гаями та виноградниками, хвилюючими ланами пшениці та просторими пасовищами, оточеними пагорбами.
Народи, по сусідству з якими жив Авраам, шанували його як могутнього князя, мудрого й талановитого вождя. Вплив Авраама поширювався і на них. Його життя і характер, які помітно відрізнялися від способу життя ідолопоклонників, свідчили на користь правдивої віри. Його відданість Богові була непохитною; люб'язність і доброчинність викликали довір'я та дружні почуття, а його непідробна велич — повагу й пошану.
Свою релігію Авраам не ховав ревниво як коштовний скарб, який може належати лише власникові. Для правдивої релігії це недопустимо, оскільки такий дух суперечить принципам Євангелія. Якщо Христос перебуває в серці, неможливо приховати або затьмарити світло Його присутності. Навпаки, воно ставатиме з дня на день усе яскравішим, у міру того як ясне проміння Сонця Праведності розвіюватиме імлу егоїзму та гріха, що огортає душу.
Діти Божі є представниками Бога на Землі, і Він бажає, щоб вони були світильниками серед моральної темряви цього світу. Розсіяні по всій землі, в містах і селах, вони є Божими свідками, каналами, через які невіруючий світ дізнається про Його волю і чудеса Божої благодаті. Його намір полягає в тому, щоб усі, причетні до великого спасіння, стали Його місіонерами. Благочестя християнина — мірило, за допомогою якого люди світу оцінюють Євангеліє. Випробування, перенесені з терпінням, вдячність за послані благословення, лагідність, доброта, милосердя і любов, котрі постійно виявляються в житті, є світлом християнина в цьому світі на відміну від тієї темряви, що панує в егоїстичному, ненаверненому серці.
Багатий вірою, шляхетний у своїй великодушності, непохитний у послусі, скромний у простоті свого мандрівного життя, Авраам виявився також мудрим дипломатом та сміливим і здібним воїном. Незважаючи на те, що він був відомий як проповідник нової релігії, троє братів-царів, правителів Аморейських рівнин, серед яких жив Авраам, засвідчили своє дружнє ставлення до нього, запропонувавши укласти з ним союз для більшої безпеки, тому що в країні панували насильство й утиски. Незабаром в Авраама виникла нагода скористатися своїм правом союзника.
Кедор-Лаомер, цар Еламу, чотирнадцять років тому завоював Ханаан та наклав на його мешканців данину. Але деякі князі повстали, і тоді Еламський цар разом із чотирма союзниками знову вирушив до країни, щоб примусити її до покори. Об'єднаними силами п'ятеро ханаанських князів виступили проти поневолювачів у долині Сіддім, але зазнали повної поразки. Більша частина армії була розбита, а ті, що залишилися живими, втекли в гори. Переможці пограбували міста, понівечили долини і відійшли з багатою здобиччю, забравши зі собою велику кількість полонених, серед яких був і Лот з родиною.