В своїх гостях Авраам побачив лише трьох втомлених подорожніх, навіть не здогадуючись, що серед них був Той, Кому він міг беззастережно поклонитися. Однак незабаром виявилася правдива суть небесних посланців. Незважаючи на те, що вони на цей раз були виконавцями Божого гніву, до Авраама, мужа віри, вони звернулися зі словами благословення. Хоча Бог відзначає кожне беззаконня і суворо карає за переступи, все ж Він не знаходить задоволення від покарання. Справа знищення є чужою для Того, Хто має безмежну любов.
“Таємниця Господня для тих, хто боїться Його” (Псалми 24:14). Авраам вшанував Бога, і Господь виявив йому шану, прийнявши до Своєї Ради та відкривши Свої наміри. “Чи Я від Авраама втаю, що маю зробити?” — сказав Господь. “Через те, що скарги із Содому й Гомори вельми великі, і що гріх їхній став дуже тяжким, зійду ж Я та побачу, чи воно так насправді, як у скаргах, що доходять до Мене… щоб знати”. Богові добре була відома міра провини мешканців Содома, але Він вжив чисто людський вислів, щоб справедливість Його дій стала зрозумілою. Перш ніж послати Свої суди на беззаконників, Він піде Сам, щоб довідатися про їхні вчинки; якщо вони не перейшли межі божественної милості, то Він усе ж дасть їм час для спокутування.
Двоє небесних посланців пішли, залишивши Авраама наодинці з Тим, Хто, як тепер він довідався, був Божим Сином. Муж віри благав за мешканців Содома. Одного разу він врятував їх своїм мечем, а тепер намагався спасти молитвою. Лот із родиною усе ще мешкав там, і безкорислива любов, яка спонукала Авраама звільнити їх з еламітського полону, тепер намагалась врятувати їх від гніву божественних судів, якщо, звичайно, на це буде Божа воля.
З глибокою пошаною і покірливістю Авраам невідступно просив: “Оце я осмілився був говорити до Господа свого, я ж порох та попіл”, У ньому не було жодної самовпевненості, не було хизування власною праведністю. Він не просив милості й ласки на підставі свого послуху або тих жертов, на які пішов задля виконання Божої волі. Сам будучи грішником, він заступався за грішників. Таким Духом повинні бути сповнені всі, хто наближається до Бога. Однак при цьому Авраам виявив довірливість дитини, яка благає свого дорогого батька. Він наблизився до небесного Посланця, ревно наполягаючи на своєму проханні. Хоча Лот був і мешканцем Содома, він не брав участі в нечестивих справах його жителів. Авраам вважав, що в цьому багатолюдному місті повинні бути ще й інші прибічники правдивого Бога. І тому він благав: “Не може бути, щоб Ти вчинив так, щоб Ти погубив праведного з нечестивим… не може так бути від Тебе. Чи ж Той, Хто всю землю судить, не вчинить правди?”. Авраам не обмежився одним лише проханням, він багаторазово повторював їх. Посмілішавши від того, що його прохання були вислухані, він настоював, аж доки не отримав запевнення: якщо знайдеться хоча б десять праведних, то задля них місто буде помилуване.
Любов до людей, які гинуть, надихала Авраама до молитви. Ненавидячи гріхи цього розпусного міста, він бажав спасіння для грішників. Глибока зацікавленість Авраама долею мешканців Содома свідчить про турботу, яку ми повинні виявляти до нерозкаяного грішника. Ми маємо плекати ненависть до гріха, але водночас — жалість і любов до грішника. Навколо нас душі, що прямують до загибелі, такої ж безнадійної та жахливої, яка спіткала Содом. Кожний день є для когось останнім днем випробування. Щогодини хтось відходить у вічність, де вже ніколи не почує про Божу милість. Де ж той голос остороги, який би благав беззаконника рятуватися від жахливої загибелі? Де руки, які б простягнулися до грішника, щоб врятувати його від смерті? Де ті, котрі б в покорі і з непохитною вірою благали Бога за нього?
Дух, виявлений Авраамом, — дух Христа. Сам Божий Син є великим Заступником за грішника. Той, Хто заплатив за викуплення людської душі, добре знає її ціну. Відчуваючи до гріха огиду, на яку тільки здатна Бездоганна Чистота, Христос виявив до грішника любов, яку може збагнути лише Безмежна Милість. У смертній агонії на хресті, знемагаючи під жахливим тягарем гріхів усього світу, Він молився за тих, хто знущався над Ним і вбивав Його: “Отче, прости їм, — бо не знають, що роблять” (Луки 23:34).
Про Авраама написано, що він був названий “другом Божим” і стане “отцем усіх віруючих” (Якова 2:23; Римлянам 4:11). Ось Боже свідчення щодо цього вірного патріарха: “Авраам послухав Мого голосу і виконував те, що Я звелів виконувати: Заповіді Мої, Постанови й Закони Мої”. І знову: “Я знаю, що він накаже синам своїм і домові своєму по собі. І будуть вони дотримуватися дороги Господньої, аби чинити справедливість та право для того, щоб Господь здійснив на Авраамові, що сказав про нього”. Покликання Авраама було справою великої честі, оскільки він мав стати батьком народу, котрий протягом багатьох століть буде захисником і хоронителем Божої правди для світу, — народу, через котрого благословляться усі інші народи Землі під час приходу обітованого Месії. Але Той, Хто покликав Авраама, визнав його гідним цього. Бог виносить присуд. Той, Хто читає потаємні думки та правильно оцінює людину, говорить:“ Я знаю його” (Буття 18:19).
Авраам не міг зрадити істину задля своїх егоїстичних цілей. Бог знав, що він виконуватиме Його Закон та чинитиме справедливість і правду. І він не тільки матиме страх Господій, а й плекатиме віру у своєму домі. Він наставлятиме свою родину в праведності. Божий Закон стане правилом життя для його домівки.
Домочадцями Авраама були понад тисячу душ. Для усіх, котрі приймали його науку і поклонялися єдиному Богові, табір Авраама ставав рідною домівкою; тут, як у школі, вони готувалися, щоб стати представниками правдивої віри. Таким чином, на ньому лежала велика відповідальність. Авраам виховував майбутніх голів сімей, котрі у власних домівках керуватимуться Божими методами правління.
У давнину батько був головою і священиком своєї родини; його влада поширювалася на дітей навіть тоді, коли у них з'являлися власні сім'ї. Нащадки Авраама були навчені дивитися на нього як на авторитет у релігійних та світських справах. Авраам намагався увічнити таку патріархальну систему правління, оскільки вона допомагала зберегти знання про Бога. Необхідно було згуртувати усіх членів свого роду і таким чином поставити перепону на шляху ідолопоклонства, котре встигло вже широко розповсюдитись і вкоренитись. Усіма можливими засобами Авраам намагався уберегти своїх людей від контактів із язичниками та ознайомлення з їхніми ідолопоклонницькими обрядами, тому що знав: дружба зі злом поступово послаблює принципи. Найбільша увага приділялася тому, щоб закрити шлях перед будь-якою формою фальшивої релігії, закарбовуючи у свідомості людей велич і славу живого Бога як єдиної Істоти, гідної поклоніння.
Це був мудрий план, розроблений Самим Богом: уберегти Свій народ, наскільки це було можливо, від контактів із язичниками, щоб Божий народ проживав відокремлено і не змішувався з іншими народами. Він відокремив Авраама від його родичів-ідолопоклонників, щоб патріарх міг навчати й виховувати свою родину далеко від спокус, які оточували їх у Месопотамії, і щоб його нащадки з покоління в покоління зберігали в чистоті правдиву віру.
Любов Авраама до своїх дітей і домочадців спонукувала його стояти на варті релігійних переконань, передавати знання божественних постанов як най коштовнішу спадщину, яку він тільки міг передати їм, а через них — усьому світові. Усі вони були навчені, що перебувають під владою Небесного Бога. Не повинно бути жодного утиску з боку батьків чи непослуху з боку дітей. Божий Закон визначав кожному його обов'язки, і лише через послух йому щастя і добробут могли бути збереженими.
Особистий приклад Авраама, мовчазне свідчення його повсякденного життя були постійною наукою. Його непохитна чесність і чистота, доброчинність, безкорислива ввічливість і люб'язність, які викликали захоплення царів, були відчутними і в сім'ї. Його життя було приємними пахощами, а благородство і краса характеру свідчили всім про його зв'язок з Небом. Авраам не нехтував найскромнішим слугою. В його домі не існувало одного закону для господаря, а іншого — для слуг; ставлення до багатого було таким самим, як і до бідного. З усіма він поводився справедливо і милосердно як зі співспадкоємцями великого дару життя.