Навіть тепер Авраам не нарікав на Бога, але укріпляв свою душу в роздумах про докази Господньої милості та вірності. Цей син був так несподівано даний йому; хіба Той, Хто дав Авраамові такий дорогоцінний дар, не мав права забрати те, що належало Йому? Вірою страждалець пригадав обітницю: “В Ісаакові буде насіння тобі”, — потомство незліченне, як пісок на березі моря. Ісаак був дитиною чуда, то ж хіба сила, яка дала йому життя, не могла відновити його? Вдивляючись поглядом віри у невидиме, Авраам ухопився за божественне слово, розуміючи, що “Бог має силу й воскресити з мертвих” (Євреям 11:19).
Проте ніхто, крім Бога, Не міг збагнути, якою великою була жертва батька, котрий віддавав свого сина на смерть. Бажанням Авраама було, щоб ніхто, окрім Бога, не був свідком їхнього прощання. Він звелів слугам залишитися, додавши: “Я й хлопець підем аж туди, і поклонимося, і повернемося до вас”. Дрова були покладені на Ісаака, котрий мав бути принесеним у жертву. Батько узяв ножа й вогонь, і вони піднялися разом на вершину гори. Юнак дивувався про себе, яким чином так далеко від отар може знайтися жертовна тварина. Нарешті хлопець заговорив: “Батьку мій!.. Ось вогонь та дрова, а де ж ягня на цілопалення?”. О, яке це було випробування! Як пройнялося серце Авраама, коли він почув любі йому слова — “Батьку мій!”. Ні, не зараз, ще не час відкритися синові. Авраам відповів: “Бог знайде Собі ягня на цілопалення, сину мій!”.
На призначеному місці вони спорудили жертівника і поклали на нього дрова. Тоді тремтячим голосом Авраам передав синові божественну вістку. З жахом та подивом довідався Ісаак про долю, що чекала на нього, однак не чинив опору. Він, якщо б тільки побажав, міг уникнути цього. Убитий горем старець, виснажений боротьбою, яка точилася в його серці протягом трьох останніх страшних днів, не зміг би протистати сильному та енергійному юнакові. Але Ісаак, з дитинства навчений довіряти і з готовністю слухатися, довідавшись про Божий намір, покірно підкорився. Він поділяв віру Авраама і вважав для себе честю те, що покликаний віддати своє життя в жертву Богові. З ніжністю юнак намагався розділити батьківське горе і підбадьорити того, котрий тремтячими руками прив'язував сина до жертівника.
Ось уже сказані останні слова любові, пролиті останні сльози, востаннє вони обнялися. Батько заносить ножа, щоб убити свого сина, як раптом його рука затрималась. Ангел Божий озвався з неба до патріарха: “Аврааме, Аврааме!”. Він швидко відповів: “Ось я!”. І знову голос промовив: “Не протягай своєї руки на хлопця і нічого йому не чини, бо тепер Я бачу, що ти богобійний і не пожалів для Мене сина свого, одинака”.
Тоді Авраам побачив овна, “що заплутався у гущавині”. Він негайно приніс іншу жертву “замість сина свого”. У своїй радості та вдячності Авраам дав нову назву цьому місцю: “Єгова-іре” — “Господь угледить”.
На горі Морія Бог знову підтвердив Свій Заповіт, урочистою клятвою обіцяючи Авраамові благословити його та його насіння в усіх прийдешніх поколіннях: “Клянуся Собою, — це слово Господнє, — за те, що ти вчинив це, і не пощадив сина свого, одинака свого, то Я поблагословлю тебе вельми, й дуже розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. Твої потомки займуть міста твоїх ворогів. У твоєму потомстві благословляться усі народи землі через те, що ти послухався Мого голосу”.
Великий вчинок віри Авраама, немов вогняний стовп, освітлює дорогу Божим слугам в усі віки і покоління. Авраам не шукав для себе відмовки, щоб не виконати волі Божої. Протягом трьох днів подорожі було достатньо часу, щоб пороздумувати, піддати сумніву Божі слова. Якби тільки він був схильний до цього, то міг би дійти висновку, що через вбивство сина багато людей дивитимуться на нього як на вбивцю, другого Каїна; через такий вчинок його вчення буде відкинуте і зневажене, а він — позбавлений можливості робити добро своїм співвітчизникам. Авраам міг би виправдати свій непослух, посилаючись на похилий вік. Але патріарх не вдавався до жодної з подібних відмовок. Авраам був людиною, він мав такі ж почуття та уподобання, які маємо ми, але він не запитував, яким чином виконається обітниця, якщо Ісаака не стане. Він не шукав відповіді у своєму, сповненого болю серці. Він знав, що Бог справедливий і праведний у всіх Своїх вимогах, а тому ні на йоту не відступив від Його повеління.
“Авраам повірив Богові, і це зараховано йому в праведність; і він був названий другом Божим” (Якова 2:23). Апостол Павло писав: “Тож знайте, що ті, хто вірує, — сини Авраамові” (Галатам 3:7). Але про віру Авраама свідчили його вчинки: “Чи Авраам, отець наш, не ділами виправдався, коли поклав Ісаака, сина свого, на жертівника? Чи бачиш, що віра сприяла його ділам, і ділами віра досягла досконалості?” (Якова 2:21—22). Багато людей не розуміють зв'язку між вірою й ділами. Такі люди кажуть: “Тільки віруйте в Христа — і будете спасенні. Вам не потрібно виконувати Закон”. Однак справжня віра виявляється в послусі. Ось що сказав Христос, звертаючись до невіруючих юдеїв: “Коли б ви були Авраамові діти, то чинили б діла Авраамові” (Івана 8:39). А про батька віруючих Господь сказав: “Авраам послухав Мого голосу і виконував те, що Я звелів виконувати: Заповіді Мої, Постанови й Закони Мої” (Буття 26:5). Апостол Яків писав: “Так само й віра, коли немає діл, — мертва сама по собі” (Якова 2:17). Йоан, котрий присвятив любові так багато рядків, звертається до нас: “Бо любов до Бога, щоб ми дотримувались Його Заповідей” (1 Івана 5:3).
За допомогою символів та обітниці Бог “благовістив Авраамові” (Галатам 3:8). Вірою патріарх очікував Відкупителя, що мав прийти. Христос сказав юдеям: “Отець ваш Авраам був радий побачити день Мій; і він побачив, і зрадів” (Івана 8:56). Овен, принесений у жертву замість Ісаака, символізував собою Божого Сина, Котрий мав стати жертвою за нас. Коли людина, порушивши Божий Закон, була приречена на смерть, Отець, звернувши погляд на Свого Сина, сказав грішникові: “Живи, Я знайшов викуп”.
Бог звелів Авраамові вбити свого сина, щоб закарбувати в його свідомості реальність Євангелія, а також випробувати його віру. Мука, якої він зазнав протягом трьох чорних днів страшного випробування, була допущена, щоб він на власному досвіді міг, бодай частково, зрозуміти всю велич жертви, яку приніс Безмежний Бог задля викуплення людини. Жодне інше випробування не завдало б Авраамові таких душевних мук, як принесення в жертву свого сина. Бог віддав Свого Сина на смерть, сповнену страждань і ганьби. Ангелам, котрі були свідками приниження і душевних мук Божого Сина, не було дозволено втручатись, як це трапилось у випадку з Ісааком. Ніхто не сказав: “Досить!”. Цар слави віддав Своє життя задля спасіння грішного людського роду. Хіба може щось бути сильнішим за доказ безмежного співчуття і любові Божої? “Той, Хто Сина Свого не пожалів, а видав Його за всіх нас, як же з Ним і не дарує нам всього?” (Римлянам 8:32).
Жертва, що вимагалася від Авраама, мала послужити не лише для його власного добра та добра прийдешніх поколінь; вона також мала стати уроком для безгрішних мешканців небес та інших світів. Поле боротьби між Христом і сатаною — це поле, на якому звершується План викуплення, — є підручником для Всесвіту. Через те, що Авраамові забракло віри в обітниці Божі, сатана звинувачував його перед ангелами і перед Богом у тому, що Його слуга не виконав умов Заповіту і тому не гідний Його благословень. Бог бажав довести вірність Свого слуги перед усім небом, показати, що ніщо, окрім цілковитого послуху, не може бути прийняте Ним, а також більш повно відкрити перед ними План спасіння.
Небесні істоти стали свідками сцени, коли зазнали випробовування віра Авраама та покірливість Ісаака. Це випробовування було набагато тяжчим за те, якого зазнав Адам. Дотримання умов заборони, покладеної на наших прабатьків, не спричиняло страждань, але повеління, дане Аврааму, вимагало від нього у вищій мірі важкої жертви. Небеса із подивом та захопленням спостерігали за беззастережним послухом Авраама. Його вірність отримала схвалення Небес. Звинувачення сатани виявилися неправдивими. Бог проголосив, звертаючись до Свого слуги: “Бо тепер Я знаю, що ти богобійний, і [незважаючи на всі звинувачення сатани] не пожалів для Мене сина свого, одинака”. Божий Заповіт з Авраамом, скріплений клятвою перед мешканцями інших світів, свідчить про те, що Бог винагороджує послух.