Навіть ангелам було важко збагнути таємницю викуплення — зрозуміти, що Повелитель небес, Божий Син, повинен померти за гріхи людини. Наказ, даний Авраамові щодо принесення в жертву його сина, збудив інтерес усіх небесних істот. З надзвичайною серйозністю спостерігали вони за кожним кроком виконання цього повеління. Коли на запитання Ісаака: “Де ж ягня на цілопалення”? — Авраам відповів: “Бог угледить ягня Собі”; коли була затримана рука батька, вже готового принести в жертву свого сина, коли овен, котрого Бог приготував, був принесений у жертву замість Ісака, — саме тоді було пролите світло на таємницю викуплення. Навіть ангели у той момент набагато глибше зрозуміли чудовий План, передбачений Богом для спасіння людини (1 Петра 1:12).
Розділ 14. Загибель Содома
За основу цього розділу взято книгу Буття, розділ 19
Найпрекраснішим серед міст Йорданської долини був Содом, розташований на рівнині, яка своєю родючістю і красою нагадувала Сад Господній. Вона була рясно вкрита пишною тропічною рослинністю. Це була земля пальмових та оливкових дерев, родючих виноградників. Протягом усього року вона духмяніла пахощами квітів. На полях дозрівав багатий врожай, а на оточуючих долину пагорбах випасалися отари овець та іншої худоби. Мистецтво і торгівля також сприяли збагаченню цього гордовитого міста рівнини. Скарби Сходу прикрашали його палаци, а каравани пустелі постачали його ринки всілякими цінними товарами. Без особливих турбот і праці задовольнялась будь-яка потреба, і життя видавалося суцільним святом. Загальний добробут породжував розкіш і гордощі. Неробство і багатство роблять черствими серця людей, котрі ніколи не знали злиднів та горя. Багатство та бездіяльність зміцнювали потяг до задоволень, і люди віддавалися чуттєвим насолодам. “Ось, — говорить пророк, — який був злочин твоєї сестри Содоми: гординя; ненажерливість та безжурне ледарство. Такі були злочини її та її дочок, а вбогому та бідному вона не допомагала. І загордились вони, і робили гидоти перед Моїм обличчям. І побачивши оце, Я їх відкинув” (Єзекіїля 16:40—49). Ніщо інше не є таким бажаним для людей, як багатство і безтурботне життя, однак саме це породжує гріхи, через які були знищені міста рівнини. Внаслідок марного бездіяльного життя люди стали жертвою спокус сатани, втратили Божу подобу, стали схожими швидше на сатану. Неробство — одне з найбільших проклять, яке тільки може спіткати людину; пороки та злочини йдуть слідом за ним. Бездіяльність послаблює розум, спотворює мислення, розтліває душу. Сатана висліджує свою здобич, готовий погубити незахищені душі, які своїм бездіяльним життям дають йому змогу непомітно оволодіти ними під тією чи іншою привабливою маскою. Найбільшого успіху сатана досягає тоді, коли приступає до людей в часи бездіяльності.
У Содомі панували веселощі та розгул, бенкети та пияцтво. Найогидніші тваринні пристрасті залишалися неприборканими. Люди відверто кидали виклик Богові та Його Законові, насолоджувалися вчинками насильства. Хоч вони й мали перед собою приклад допотопного світу і знали про його знищення Божим гнівом, проте не звертали зі своєї нечестивої дороги.
За часу переселення Лота до Содома розтління ще не стало таким повсюдним, і Бог у Своїй милості дозволив променям світла засяяти серед моральної темряви цього міста. Коли Авраам звільнив узятих у полон людей з рук еламитів, увага населення міста була привернена до правдивої віри. Мешканці Содома знали Авраама, але його служіння невидимому Богові було об'єктом їхніх глузувань. Однак перемога Авраама над вельми переважаючими силами ворога, його великодушність, що виявилась у ставленні до полонених і захоплених трофеїв, збудили подив і захоплення. Хоч мужність і доблесть Авраама були високо оцінені людьми, проте кожний був переконаний в тому, що патріарх став переможцем завдяки божественній силі. Його благородство і безкорисливість, чужі для своєкорисливих мешканців Содома, стали ще одним доказом переваги релігії, яку Авраам вшанував своєю мужністю та вірністю.
Мелхиседек, поблагословивши Авраама, визнав Єгову Джерелом його сили й перемоги: “Благословенний Авраам від Бога Всевишнього, що створив небо й землю. І благословенний Бог Всевишній, що видав у руки твої ворогів твоїх” (Буття 14:19—20). Бог у Своєму Провидінні промовляв до цих людей, але останній промінь світла був ними відкинутий, як і всі інші попередження. І ось наступила для Содома остання ніч. Хмари помсти вже нависли, кидаючи свою тінь на приречене місто. Проте люди не помічали цього. Вони продовжували мріяти про багатство та насолоди в той час, як ангели-губителі вже наближалися до Содому.
Цей останній день нічим не відрізнявся від попередніх. Вечірні сутінки згущалися над прекрасним, впевненим у своїй безпеці містом. Неперевершений своєю красою пейзаж купався в променях призахідного сонця. Вечірня прохолода спонукала мешканців міста залишити свої оселі, і натовпи шукачів задоволень блукали в пошуках розваг.
У сутінках двоє подорожніх підійшли до міських воріт. Вони, очевидно, були мандрівниками, котрі мали намір зупинитися тут на ніч. Ніхто не міг запідозрити у цих скромних на вигляд подорожніх могутніх вісників божественного правосуддя; а безтурботна галаслива юрба і не здогадувалась, що цієї ночі своїм ставленням до прибульців вони досягнуть найвищої міри беззаконня, прирікаючи горде місто на загибель. Однак серед громадян Содому знайшовся один чоловік, котрий виявив доброту та люб'язність до незнайомців, запросивши їх до свого дому. Лот також не знав, ким насправді вони були, але ввічливість і гостинність були його звичаєм, часткою релігії — наукою, яку він засвоїв від Авраама. Якщо б він не плекав у собі духа ввічливості, то міг би загинути разом з іншими мешканцями Содома. Чимало домівок, зачиняючи свої двері перед мандрівником, зачиняють їх перед Божим вісником, який приніс би їм благословення, надію і мир.
Кожний вчинок, яким би малим він не був, містить у собі вплив на добро або на зло. Вірність або ж недбалість у виконанні найменших обов'язків може відчинити двері найбагатшим благословенням або найбільшому лихові. Саме в малому випробовується характер. Щоденні діла самозречення, зроблені з радістю і від щирого серця, викликають схвалення Боже. Ми повинні жити не для себе, а для інших. Лише забуваючи про своє “я”, плекаючи у собі дух любові та безкорисливості, можемо зробити Своє життя благословенням. Невеликі вияви уваги та люб'язності можуть загалом зробити життя щасливим, а нехтування ними значною мірою сприяє людському нещастю.
Знаючи про наругу, якої зазнавали мандрівники в Содомі, Лот вважав своїм обов'язком захистити їх на самому початку, запросивши зупинитись у своєму домі. Сидячи біля воріт, він одним з перших зауважив подорожніх, які наближалися до міста. Вставши, він привітав їх і, кланяючись, люб'язно сказав: “Панове мої, зайдіть до дому вашого раба та переночуйте”. Але вони, ніби відмовляючись від гостинності, відповіли: “Ні, ми будемо ночувати на вулиці”. Такою відповіддю вони ставили перед собою дві мети: перевірити щирість Лота, а говорячи про свій намір залишитися на вулиці, де вони, мовляв, перебуватимуть у безпеці, створити враження, нібито нічого не знають про характер мешканців Содома. їхня відповідь ще більше укріпила Лота в його рішучості не залишати їх на милість юрби. Він наполягав доти, доки вони не поступилися, після чого провів їх до свого дому.
Лот сподівався, що приховає свій намір від гультяїв, які зібралися біля воріт, а тому повів незнайомців до дому кружним шляхом; але вагання й зволікання, наполегливі умовляння Лота привернули до них увагу, і не встигли вони ще лягти спати, як юрба беззаконників оточила дім. Це була досить велика група — і молодих, і людей похилого віку, — охоплених полум'ям найогидніших пристрастей. Мандрівники поцікавилися звичаями міста, і Лот застеріг їх, щоб вони не виходили вночі з дому. Саме в цей момент почулися насмішки та вигуки юрби, яка вимагала, аби незнайомці вийшли до них.