Мудрець радить: “Не мордуйся, щоб мати багатство, — перестань так мудрувати”. “Пожадливий робить нещасним свій дім, хто ж подарунки ненавидить, той житиме” (Приповісті 23:4; 15:27). Апостол Павло писав: “А ті, хто хочуть багатіти, впадають у спокуси та в тенета, і в безліч нерозумних й шкідливих пожадливостей, що штовхають людей у прірву та погибель” (1 Тимофію 6:9).
Лот оселився у Содомі з рішучим наміром уберегти себе від нечестя та заповісти це своєму домові. Але він зазнав повної поразки. Розтлінне гріховне оточення справило згубний вплив на його віру, а контакти його дітей з мешканцями Содома об'єднали до певної міри їхні інтереси. Наслідки цього очевидні.
Чимало людей і сьогодні припускаються такої ж помилки. При виборі місця проживання вони враховують більше тимчасові переваги, аніж той моральний та соціальний вплив, якого зазнають вони та їхні сім'ї. Люди обирають прекрасну, родючу місцевість або кращий добробут, однак спокуси оточують їхніх дітей, і надто часто вони потрапляють у товариства, несприятливі для виховання побожності та формування праведного характеру. Аморальність, невір'я, байдужість до духовних речей має тенденцію протидіяти впливові батьків. Молодь завжди може побачити приклади протистояння батьківській та божественній владі; багато хто, заприязнившись з безбожниками та невіруючими, пов'язують власну долю з Божими ворогами.
Бог бажає, щоб, обираючи місце своєї домівки, ми перш за все враховували моральний та релігійний вплив, якого зазнаємо там ми та наші сім'ї. Звичайно, не з нашої волі ми можемо потрапити у тяжке становище, і не зможемо мати такого оточення, якого б бажали, але в такому разі, куди б нас не привело почуття обов'язку, Бог допоможе нам уникнути розтління, якщо будемо пильнувати й молитися, покладаючись на благодать Христа. Однак без крайньої необхідності ми не повинні наражати себе на вплив, несприятливий для формування християнського характеру. Якщо ми добровільно обираємо середовище, в якому панують світський дух і невір'я, то засмучуємо Бога і проганяємо святих ангелів із наших осель.
Хто домагається для своїх дітей земного багатства та шани ціною вічності, наприкінці виявить, що такі переваги є жахливою втратою. Подібно до Лота, багато хто побачать загибель власних дітей і ледве самі врятують свої душі. Праця їхнього життя виявиться даремною, а саме життя — сумною невдачею. Якщо б вони осягли правдиву мудрість, то менше дбали б про земні блага для власних дітей, а забезпечили б їм право на безсмертну спадщину.
Спадок, який Бог обіцяв дати Своєму народові, не в цьому світі. Авраам не володів землями “навіть на крок” (Дії 7:5). Він дійсно мав велике багатство, але витрачав його на славу Божу і для добра, не вважаючи цей світ своєю батьківщиною. Господь покликав Авраама залишити співвітчизників-ідолопоклонників, обіцяючи дати йому Ханаанську землю у вічну власність. Проте ані він, ані його син, ані онук не отримали її. Коли Авраамові потрібно було місце для поховання, він змушений був купити його у хананеїв. Єдиною його власністю в Обітованій землі стала гробниця, висічена в печері Махпела.
Але Боже Слово не залишилося марним, хоча воно не здійснилося повністю навіть тоді, коли юдейський народ оселився в Ханаані: “А обітниці дані були Авраамові й насінню його” (Галатам 3:16). Сам Авраам повинен був оволодіти спадщиною. Може видатися, що виконання Божої обітниці надовго відкладається, оскільки “в Господа один день — немов тисяча років, а тисяча років — немов один день” (2 Петра 3:8), але в призначений час “воно обов'язково здійсниться, не спізниться” (Авакума 2:3). Спадщина Авраама та його насіння охоплювала не тільки Ханаан, а й усю землю. Так говорить апостол: “Не через закон була дана обітниця Авраамові і нащадкові його, що він буде спадкоємцем світу, але через праведність по вірі” (Римлянам 4:13). Біблія підкреслює, що обітниці, дані Авраамові, виконаються через Христа. Усі, що належать Христові, є нащадками “Авраама й за обітницею спадкоємці” “спадщини нетлінної й непорочної, та нев'янучої”, — землі, очищеної від прокляття гріха (Галатам 3:29; 1 Петра 1:4). Бо “царство, і панування, і велич царств під усім небом буде дане народові святих Всевишнього”, а “покірні успадкують землю, і будуть насолоджуватись повним миром” (Даниїла 7:27; Псалми 36:11).
Бог показав Авраамові його безмежну спадщину, і він жив цією надією. “Вірою він перебував в обітованій землі, як на чужій, мешкаючи у наметах з Ісааком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці, бо він чекав міста з непохитною основою, якого Архітектором і Будівничим є Бог” (Євреям 11:9—10). Про нащадків Авраама написано: “Усі вони повмирали у вірі, не одержавши обітниць, а тільки здалека бачили їх, і раділи, та говорили про себе, що вони на землі чужинці й приходьки” (вірш 13). Тут, на землі, ми повинні жити як мандрівники й чужинці, якщо бажаємо “кращої країни, тобто небесної” (вірш 16). Ті, котрі є дітьми Авраама, прагнутимуть увійти до міста, на яке чекав він і якого “Будівничим та Архітектором є Бог”.
Розділ 15. Одруження Ісаака
За основу цього розділу взято книгу Буття, розділ 24
Авраам постарів та очікував наближення смерті, однак йому потрібно було зробити ще одну справу, яка мала відношення до виконання обітниці щодо його нащадків. За божественним призначенням Ісаак повинен був посісти місце Авраама як хоронитель Божого Закону та родоначальник вибраного народу. Але він досі залишався неодруженим. Мешканці Ханаану були ідолопоклонниками, і Бог заборонив Своєму народові укладати з ними шлюби, знаючи, що це призведе до відступництва. Патріарх побоювався, щоб його син не одружився в оточенні, яке згубно впливало б на нього. Непохитна віра Авраама в Бога та послух Його волі знайшли своє відображення в характері Ісаака; здатний на глибокі почуття, він був м'яким і поступливим вдачею. Об'єднавши своє життя з особою, котра не мала страху Божого, він опинився б у небезпеці принести в жертву принципи задля збереження гармонії в сім'ї. На думку Авраама, вибір дружини для сина був серйозною та вельми важливою справою. Він переживав, щоб син не одружився з тією, яка відверне його від Бога.
У давнину, як правило, шлюбні справи залагоджували батьки; такий звичай був і у тих, котрі поклонялися Богові. Звичайно, нікого не примушували вступати в шлюб з тими, кого вони не любили; але у виборі друга життя молоді люди все ж керувалися радою своїх досвідчених, богобоязливих батьків. Порушення цього правила вважалося ганьбою щодо батьків і навіть злочином.
Ісаак, покладаючись на батьківську мудрість і любов, охоче віддав цю справу в його руки, вірячи, що Сам Бог допоможе зробити відповідний вибір. Думки патріарха полинули до батьківської родини, що проживала в Месопотамії. Хоч вони й мали відношення до ідолопоклонства, все ж володіли знанням про правдивого Бога і поклонялися Йому. Ісаак не повинен був залишати Ханаан та іти до них; але, можливо, серед них знайдеться та, котра залишить свій дім і об'єднається з ним, зберігаючи в чистоті поклоніння живому Богові. Цю важливу справу Авраам доручив своєму “найстаршому слузі” — побожному, досвідченому мужеві з тверезим судженням, котрий довго і вірно служив йому. Він зажадав від слуги урочисто заприсягтися перед Господом, що той не візьме для Ісака дружину з хананеянок, але обере дівчину з Нахорового дому, з Месопотамії. Він також звелів йому не брати Ісаака туди. Якщо не знайдеться дівчини, яка б погодилася залишити батьківський дім, тоді посланець буде вільний від своєї клятви. Патріарх підбадьорив слугу, який мав виконати цю важку і делікатну справу, запевнивши, що Бог увінчає його місію успіхом. “Господь Бог Небесний, — сказав він, — що взяв мене з дому батька мого й з краю мого народження… Він пошле Свого ангела перед обличчям твоїм”.
Без зволікань слуга вирушив у дорогу. Він узяв зі собою десять верблюдів для своїх людей і весільний супровід на зворотну путь; приготувавши подарунки для майбутньої дружини Ісаака та її подруг, вирушив у далеку подорож до Дамаска, а звідти далі, до родючих рівнин, що межували з великою рікою Сходу. Прибувши до Харана, “міста Нахора”, слуга зупинився за міським муром біля криниці, куди жінки приходили ввечері по воду. Це був час тривожних роздумів. Результати зробленого ним вибору відіграватимуть важливу роль не тільки для сім'ї його господаря, а й для майбутніх поколінь. Але як людина могла зробити мудрий вибір серед зовсім незнайомих йому людей? Згадавши слова Авраама, що Бог пошле Свого ангела перед ним, він щиро молився про керівництво Боже. У родині свого господаря він звик до незмінного виявлення доброти та гостинності й тепер просив, щоб люб'язний вчинок допоміг йому визначити дівчину, яку обирає Бог.