Після того, як Бог задовольнився спокоєм сьомого дня, Він освятив його, відокремив як день відпочинку для людини. Цього святого дня людина, наслідуючи приклад Творця, повинна спочивати, щоб, милуючись небесами і землею, роздумувати про великі діла Бога-Творця; щоб її серце, зауважуючи докази божественної мудрості та доброти, сповнювалося любові й пошани до свого Творця.
Благословляючи сьомий день, Бог тим самим встановив у Едемі пам'ятник Своїй творчій праці. Субота була дана Адамові — батькові та представникові усієї людської родини. Дотриманням суботи всі ті, що житимуть на Землі, мали засвідчувати свою вдячність та визнання того, що Бог є їхнім Творцем і законним Повелителем; що вони є ділом рук Божих, підданими Його царства.
Отже, ця постанова була дана усьому людству і мала служити постійним нагадуванням. У ній не містилося нічого нерозумного, і вона не призначалась лише для якогось певного народу.
Бог бачив, що субота вельми важлива для людини навіть у раю. Людина мала потребу, щоб в один із семи днів залишити усі свої заняття й інтереси та глибоко роздумувати над ділами Божими, прославляючи Його силу й доброту. Субота повинна була нагадувати їй про Бога, викликаючи почуття вдячності за те, що все, чим вона насолоджувалася і чим володіла, вийшло з добродійної руки Творця.
Бог бажає, щоб у суботу людина спрямовувала свій погляд на Його діла творіння. Природа звертається до свідомості людей, свідкуючи про живого Бога, Творця і Верховного Правителя. “Небо звіщає про Божу славу, а про чин Його рук розказує небосхил. Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку” (Псалми 18:2). Краса, в котру зодягнена Земля, є знаком Божої любові. Ми можемо бачити її у шпилястих горах, величних деревах, у бруньках, що розкриваються, та ніжних квітах. Усе свідчить нам про Бога. Субота вічно нагадуватиме нам про Творця, пропонуючи людям відкрити велику книгу природи та читати в ній про мудрість, силу і любов Господа.
Наші прабатьки були створені невинними і святими, проте не були позбавлені можливості згрішити. Бог створив їх вільними у моральному відношенні, здатними оцінити Його мудрість і доброчинність Божих вимог. Їй була надана повна свобода виявляти послух або ж утримуватися від нього. Вони могли радіти спілкуванню з Богом і святими ангелами, але перш ніж бути визнаними за надійних, яким може належати вічність, вони мали пройти випробування на вірність. Вже на світанку свого існування людина пройшла випробування, метою якого було визначити, чи має вона бажання потурати собі — фатальну пристрасть, яка становила основу падіння сатани. Дерево пізнання росло поруч з деревом життя посеред саду і мало стати засобом випробування послуху, віри та любові наших прабатьків, їм дозволялося споживати плоди з кожного іншого дерева, однак під страхом смерті заборонялося робити це з плодами дерева пізнання. На першу пару людей також чекали спокуси сатани, але якби вони витримали випробування, то, врешті-решт, були б захищені від його сили, користуючись вічною прихильністю Бога.
Бог підкорив людину владі Закону, виконання якого є необхідною умовою існування. Людина — піддана божественного правління, а без Закону не може існувати жодний керівний устрій. Бог міг би створити людину не здатною порушувати Його Закон; Він міг би втримати руку Адама, щоб той не торкнувся забороненого плоду; але в такому разі людина не була б вільною в моральному відношенні істотою, а звичайним автоматом. Без свободи вибору її послух не був би добровільним, а вимушеним. За таких умов не відбувається становлення характеру.
Такий підхід був несумісний з Планом, який мав Бог щодо мешканців інших світів. Це принизило б гідність людини як розумної істоти та підтвердило б звинувачення у деспотизмі, кинуте Богові сатаною.
Бог створив людину праведною. Він наділив її шляхетними рисами характеру без будь-якої схильності до зла, блискучими розумовими здібностями і створив найсприятливіші умови, щоб людина могла залишатися вірною. Повний і постійний послух був умовою вічного щастя. За таких умов людина могла мати доступ до дерева життя.
Оселя наших прабатьків мала стати зразком для інших, коли їхні діти розселилися б по землі. Ця домівка, прикрашена руками Самого Бога, не була пишним палацом. Людина в своїй гордості приходить у захват від прекрасних і розкішних споруд, хизуючись чином своїх рук; але Бог поселив Адама в саду. Це була його оселя. Блакитне небо було її дахом; земля, вкрита ніжними квітами та зеленим килимом трави, служила за підлогу, а рясно вкриті листям гілки прекрасних дерев були для неї покровом. Стіни оселі прикрашали величні витвори рук Всевишнього Митця. Оточення, в якому перебувала свята пара, залишається наукою на всі часи: справжнє щастя — не потурати гордощам і розкоші, а спілкуватися з Богом через Його творіння. Якби люди менше захоплювалися усім штучним, а прагнули б простоти, їхнє життя набагато більше відповідало б тому наміру, який був у Бога на меті при творінні. Гордощі та честолюбство ненаситні, але воістину мудрі знайдуть справжнє, найвище задоволення в тих джерелах радості, котрі Бог пропонує всім.
Мешканцям Едему був доручений сад, щоб “порали його та його доглядали”.
Їхнє заняття не було втомлюючим, а приємним і зміцнюючим сили. Бог призначив працю як благословення для людини, заповнюючи її думки, зміцнюючи тіло та розвиваючи здібності. У розумовій та фізичній праці Адам знаходив одне з найвищих задоволень у своєму святому житті. І коли внаслідок непослуху його було вигнано з прекрасної домівки і він був змушений обробляти неподатливу землю, аби забезпечити себе хлібом щоденним, ця сама праця, хоча й дуже відмінна від його приємних занять в саду, стала для нього захистом від спокус і джерелом щастя. Хоча праця іноді приносить втому та страждання, ті, хто розцінюють її як прокляття, глибоко помиляються. Багатії часто з презирством ставляться до робітників, але таке ставлення повністю суперечить Божому задумові при створенні людини. Чого вартує багатство навіть найбільш заможних людей порівняно зі спадком, отриманим Адамом як володарем Землі? І все ж Адам не повинен був проводити час у неробстві. Наш Творець, Який знає, що потрібно людині для щастя, призначив Адамові працю. Лише той, хто працює, знаходить справжню радість у житті. Ангели також старанно працюють; вони є служителями Бога для людських синів. У Творця немає місця для лінивих.
Доки Адам та його помічниця зберігали вірність Богові, вони були володарями Землі. Їм було дане необмежене правління над усім живим. Лев і ягнятко мирно гралися біля них, прилаштовуючись коло їхніх ніг. Щасливі пташки сміливо літали довкола і славили радісним співом свого Творця. Адам і Єва приєднувалися до них, приносячи подяку Отцеві та Синові.
Хоча життя святої пари було життям дітей, перебуваючих під батьківською опікою Бога, проте вони були ще учнями, що навчались у премудрого Творця. Їх відвідували ангели. Їм був дарований привілей спілкуватися зі своїм Творцем; вони бачили Його лице. Споживаючи плоди з дерева життя, Адам і Єва були сповнені енергії і в розумовому розвиткові поступалися ангелам лише незначною мірою. Таємниці навколишнього Всесвіту — “чудесні діла Того, Який має досконале знання” (Йова 37:16) — були для них невичерпним джерелом пізнання та радості. Закони і явища природи, котрі людина намагається збагнути впродовж шести тисяч років, були відкриті їхньому розумінню великим Будівничим і Творцем усього. Вони вели розмову з листочками, квітами й деревами, дізнаючись від них про таємниці їхнього життя. Адамові була добре відома кожна жива істота — від могутнього левіафана, що “грається у водах”, до крихітної комахи, політ якої можна зауважити лише в промінні сонячного світла. Кожному з них він дав ім'я і був добре обізнаний з характером і звичками усіх істот. Слава Божа в небесах, незліченні світи на своїх орбітах, “рівновага хмар”, таємниці світла та звуку, дня і ночі — усе це пропонувалося нашим прабатькам для дослідження. На кожному листочку в лісі або на гірському камені, на кожній сяючій зірочці, — на усьому, що наповнювало землю, повітря й небеса, було написане ім'я Боже. Порядок і гармонія у Всесвіті свідчили про Його безмежну мудрість і силу. Адам і Єва постійно відкривали для себе все нову красу, що наповнювала їхні серця глибокою любов'ю та спонукувала знову й знову висловлювати вдячність Творцеві.