Єва щиро повірила словам сатани, але ця віра не врятувала жінку від покарання за гріх. Вона засумнівалась у словах Божих, і це призвело нещасну до падіння. На суді люди будуть засуджені не за те, що свідомо вірили омані, а за те, що не повірили Істині, знехтувавши можливістю пізнати її. Незважаючи на суперечливі докази сатани, непослух Богові завжди призводить до фатальних наслідків. Ми повинні цілим серцем прагнути до пізнання Істини. Всі науки, які Бог звелів записати в Його Слові, дані нам як застереження і настанови з метою врятувати нас від омани. Нехтуючи ними, ми самі стягуємо на себе загибель. Немає жодних сумнівів: усе, що суперечить Божому Слову, походить від сатани.
Змій зірвав плід із забороненого дерева і поклав до рук Єви, котра майже не опиралась. Потім він нагадав її власні слова про те, що Бог заборонив їм доторкатися до плодів дерева, щоб не померти. Спожиття плоду, запевняв він, не завдасть їй більшої шкоди, ніж дотик до нього. Побачивши, що з нею нічого лихого не трапилось, Єва стала сміливішою. Коли ж вона побачила, що “дерево було добре для поживи, принадне для очей, і пожадане, щоб набути знання”, то “взяла з його плоду та й з їла”. Плоди були приємними на смак; скуштувавши їх, вона ніби відчула дію життєдайної сили і уявила собі, нібито підноситься до вищих сфер буття. Без страху Єва продовжувала зривати плоди та їсти. Таким чином, згрішивши, вона стала знаряддям сатани, щоб погубити і свого чоловіка. Перебуваючи в стані не знайомого їй досі неприродного збудження, Єва взяла плодів із забороненого дерева і вирушила на пошуки свого чоловіка. Вона розповіла йому про все, що трапилося.
Обличчя Адама стало сумним. Здавалося, він був вражений і занепокоєний. На слова Єви чоловік відповів, що це, очевидно, був ворог, від якого їх застерігали, і що тепер, згідно з Божим вироком, вона повинна померти. У відповідь Єва вмовляла його з'їсти плоди, повторюючи слова змія про те, що вони не помруть. Вона була переконана, що він правий, оскільки не відчувала жодних проявів Божого невдоволення, навпаки, перебувала в чудовому, піднесеному настрої, що позначалось в усьому єстві жінки, наповненому новим життям; щось подібне, на думку Єви, повинні були відчувати і небесні вісники.
Адам зрозумів, що його подруга порушила Божий наказ, знехтувала тією єдиною забороною, яка була випробуванням їхньої вірності та любові. В його душі точилася жахлива боротьба. Він жалкував, що дозволив Єві залишитися на самоті. Але справа була зроблена, і тепер Адам мусить розлучитися з тією, котра приносила йому стільки радості. Як же змиритися з цим? Адам радів спілкуванню з Богом та святими ангелами. Він бачив славу Творця, розумів, яких висот досягло б людство, якби залишилося вірним Богові. Однак через страх втратити той єдиний дар, який у його очах перевершував усе, Адам випустив з уваги всі інші благословення. Кохання до Єви виявилося сильнішим за любов, вдячність і вірність Творцеві. Вона була часткою його самого, і навіть думка про розлуку була нестерпною для нього. Він не усвідомлював того, що Безмежна Сила, Яка створила з пороху земного його самого, — живу, прекрасну істоту, — і з любові до нього дала йому супутницю життя, могла замінити її іншою. Він прийняв рішення розділити її долю: якщо вона повинна померти, — вони помруть разом. А можливо, міркував Адам, мудрий змій сказав правду? Адже Єва стояла перед ним такою ж прекрасною і невинною, якою була раніше, перш ніж засвідчила свій непослух. Нині вона, здавалось, виявляла до нього ще більшу любов. Він не зауважив у ній жодних ознак смерті, а тому вирішив, що зробить цей крок, незважаючи на наслідки. Взявши плід, Адам швидко з'їв його.
Одразу після цього чоловікові здалося, що він також підноситься до вищої сфери буття, але незабаром думка про гріх сповнила його жахом. Повітря, досі лагідне, завжди однакової температури, здавалося тепер грішному подружжю неприємно холодним. Любов і мир, які раніше сповнювали їхні серця, залишили їх, а замість цього прийшли усвідомлення гріха, страх перед майбутнім, нагота душі. Шати світла, в які Адам і Єва досі були зодягнені, зникли, і вони намагалися знайти для себе якесь покриття. Не могло ж подружжя стати нагим перед очима Бога і святих ангелів!
Тепер Адам і Єва почали усвідомлювати справжню природу гріха. Адам докоряв своїй подрузі за виявлену нею нерозважливість через те, що залишила його і дозволила змієві ошукати себе. Але вони тішили себе думкою про те, що Той, Який дав їм стільки доказів Своєї любові, пробачить цей єдиний переступ і вони не зазнають страшного покарання, якого так жахалися.
Сатана торжествував. Він спокусив жінку поставитися з недовір'ям до Божої любові, засумніватися в Його мудрості та порушити Божий Закон, а через неї призвів до падіння й Адама.
Але Великий Законодавець вже був готовий повідомити Адамові та Єві про наслідки їхнього переступу. Божественна присутність виявила Себе в саду. Раніше, за днів своєї невинності та святості, вони радісно вітали появу Творця; але тепер із жахом тікали від Нього, намагаючись сховатися у найдальших куточках саду. І закликав Господь Бог до Адама і до нього сказав: “Де ти?” А той відповів: “Почув я Твій голос у раю — і злякався, бо нагий я, — і сховався”. І промовив Господь: “Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи не їв з того дерева, що Я звелів тобі, щоб ти з нього не їв?”
Адам не міг ані заперечити, ані виправдати свій гріх, але замість того, щоб покаятися, спробував перекласти вину на дружину, а отже, на Самого Бога: “Жінка, що дав Ти її, щоб зі мною була, вона подала мені з того дерева, — і я їв”. Адам, котрий з любові до Єви свідомо вирішив вчинити те, що викликало незадоволення Боже, що позбавило його райської оселі та вічного, сповненого радості життя, тепер, після свого падіння, намагався перекласти відповідальність за скоєний ним переступ на свою подругу і навіть на Самого Творця. Наскільки ж жахливою є сила гріха!
Коли Бог запитав у жінки: “Що це ти наробила?”, вона відповіла: “Змій спокусив мене, — і я їла”. “Для чого Ти створив змія? Чому Ти дозволив йому бути в Едемі?” — здавалось, саме це мала на увазі Єва, намагаючись виправдати власний гріх. Таким чином, Єва, як і Адам, відповідальність за гріхопадіння поклала на Бога. Дух самовиправдання бере свій початок від батька неправди; він виявився у наших прабатьках, як тільки вони поступилися сатані, і продовжує виявляти себе в усіх синах і дочках Адама. Замість того, щоб смиренно розкаятись у скоєних гріхах, вони намагаються вигородити себе, перекладаючи вину на інших, на обставини або й на Бога, перетворюючи навіть Його благословення на привід до нарікань.
Тоді Господь виголосив вирок змієві: “За те, що зробив ти оце, то ти проклятий над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш ти плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свого життя”. Через те, що сатана використав змія як свого посередника, божественний вирок не проминув і його. З найпрекраснішої понад усю польову звірину істоти, яка викликала загальне захоплення, він повинен був стати найогиднішим плазуном, котрий викликає страх і ненависть як людей, так і звірів. Слова, сказані змієві після цього, стосувалися безпосередньо сатани, вказуючи на його остаточну поразку і загибель: “І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту”.
Єві було сказано, що віднині страждання і біль стануть її долею. Продовжуючи, Господь сказав: “До мужа твого пожадання твоє, — а він буде панувати над тобою”. При творінні Бог зробив Єву рівною Адамові. Якщо б вони залишилися слухняними Богові, живучи в гармонії з Його великим Законом любові, то завжди були б у згоді й одне з одним; але гріх призвів до суперечностей, і тепер їхній союз і гармонія між ними могли існувати лише за умови, що одна зі сторін повинна підкоритися іншій. Єва згрішила першою; вона піддалася спокусі, всупереч божественному повелінню, віддалитися від свого чоловіка. Через її настирливе прохання згрішив Адам, і тепер вона повинна була підкорятися своєму чоловікові. Якби грішне людство дотримувалося принципів Божого Закону, то навіть цей вирок, зумовлений наслідками гріха, став би для них благословенням. Однак чоловіки, зловживаючи даною їм перевагою, надто часто роблять жіночу долю вкрай гіркою, так що життя жінки перетворюється на важкий тягар.