Храм.
Щукін.
Двері храма з грюкотом падають в болотне гівно, у проломі дверей видно, як усередині на ланцюгах агресивно гойдається кришталева домовина. Амплітуда гойдання возраста, ланцюги лопаються, і гроб невидимою силою випльовується з храма на леваду. Кришталева кришка відлітає нахуй, із зручної приємної домовини піднімається пророк Микола – сліпий прорщатєль храма Аполлона, вдягнутий в шинель, із залисинами на лобі, і гранчаком у руці, і з маузером і шашкою на поясі.
Пророк Микола.
Ви звали? Я прийшов. Налийте, підараси,
Бо щас піздюлєй вам понакладу!
Шо лежите, як вшивиє матраси?
Савва Морозов.
Ха, то ти із домовини?
Навіщо ж там тобі пістоль і шашка,
Та ще стакан, гранений, як алмаз?
І лаєшся, до того ж, як скажений,
На всякого, шо він є підарас.
Ти сам такий! Шо більма залупаєш?
Недаром, мабуть, повилазило тобі.
Пиздять, шо ти пророк, – пророчествуй, шо знаєш,
Або уйобуй! Шось одно із двух.
Таких гандонів часто бачив я,
Шо всім пиздять: я гуру, я учитель,
Несіть мені усі по три рубля,
І мудрості я дам вам дохуя.
А сам читать уміє по складам
І голосно пердить в кампаньї дам…
Не бажаючи далі слухати цей поток підсвідомості, пророк Микола смачно пиздить Савву маузером по мармизі, той пада.
Пророк Микола
(до Щукіна).
Щукін.
Роздратований Микола хряпає маузером і Щукіна тоже. Попизджені Щукін і Морозов лазять рака, потроху критикуя пророка. Пророк Микола миттю хуяре гранчак горілки. Руба закуску, мимоходом запиздячує шашкою блядь. Потім скида чоботи і портянки і з насолодою виколупує бруд поміж пальців. Друга блядь з жаху сховалася в домовину і неприємно там усцялась. З домовини ріденькими струмочками тече рудувата сеча.
Савва Морозов (з докором, до Щукіна).
От бач, до чого привело шукання правди!
Якого хуя ти його позвав?
Той жлоб у домовині – не пророк,
Не бачив я пророків у шинелях
Із маузером, то фурія якась, то вурдалак.
Пизділи мирно ми про нашу жізнь
Хуйовую, я нюхав тьоплий воздух,
Відчуваючи, неначе смачним салом повіяло…
Подумав я, шо смалять кабана,
А навкруги сидять друззя, красиві,
Утончьонні, з веселими блядями,
І ніздрі жадібно розширились у мене,
I почало мені здаватись, шо січас
Пойму я жізнь, м закони сложні і красиві,
її гармонію…
Пророк Микола.
Замовч і не пизди!
Які закони там, де бляді хтиві,
Скупі, невиховані, шо при виді грошей
Напустять на персидський килим слину,
Нахабно сцуть пророку в домовину?
Чому я, молодий, розумний, гарний,
Замість того, шоб їздить у круїзи,
Дивлюсь на їхні блядскії капрізи
І слухаю, як ви, засранці потні,
Отут патякаєте? Знаю ваші мислі
Хуйові, про аршин, яким не можна міряти Росію,
Бо ним ви хуя міряли у бані,
І тепер він правільную цифру не покаже,
А потім плакати, як крокодил підступний,
Шо в нас нарід дурний і п'є багато,
Шо правди ніхуя нема ніде,
А згодом йобнути горілки літрів зо два,
Блювать самозакохано і пиздити сім'ю:
Жінок, дітей, тварин, ламати фікус —
Растєніє корисне, бити посуд…
О, злі єхідни, знаю мислі ваші!..
Пророчеств мудрих ви від мене ждете?
Так я вам дам моїх піздюлєй страшних,
ніякая Кассандра вас по яйцях
ногой не впизде влучно так, как я!..
З цими словами пророк Микола пиздить обох славянських гуманістів несподіваний крик зупиняє його невдячну працю на тлі лісу з трубой і барабаном з’являється піонерський загін з Павліком Морозовим і Учителем атеїзму на чолі.