Вже 1911 року «група Грушевського» (частина масонів київських і катеринославських лож) викликала невдоволення російських масонів, які стали називати Грушевського «українським фанатиком». 1912 року на масонському Конвенті у Москві 3 депутати від України (група Грушевського) активно виступили проти затвердження запропонованої назви для загальноросійської масонської організації — «Великий Схід Росії», тому що в ньому, як їм здавалося, було присутнє «російське великодержавство». Група запропонувала вилучити слово «Росія» з назви головної масонської структури через прагнення народів Росії до політичного самовизначення. Тоді Конвент пішов на компроміс — було вирішено назвати головну масонську структуру імперії «Великий Схід народів Росії».
Масонство початку XX століття, особливо «Шотландського обряду», зберігаючи відданість духовному християнству, вважало за необхідне реформування Російської православної церкви. Вже 1919 року Скоропадський запише: «Особисто я — глибоко віруючий православний християнин… не можу без щирого жалю дивитися на те, у що перетворилася наша Церква завдяки обурливій політиці, що вела стара урядова Росія стосовно неї. Віру задушено, вбито все живе, святе в нашій релігії, загублено, а залишився якийсь мертвущий, холодний обрядовий бік. На чолі Церкви стояли й стоять дотепер службовці… Церкві потрібна децентралізація і децентралізація широка… потрібно воскресити православ’я, розпалити серця наші любов’ю до віри…»
Українські історики часто-густо замовчують політичні переконання й особливості кар’єрного злету генерала Скоропадського, вказуючи, що політикою він почав займатися тільки з осені 1917 року. Але це не зовсім вірно. Маючи у числі своїх найближчих знайомих таких діячів, як масон Моркотун, дуже складно було зберегти «політичну невинність». У сорок три роки Скоропадський уже був сформованою людиною з ліберальним колом спілкування.
Першу світову війну Скоропадський починає командиром лейб-гвардії кінного полку. Особливо відзначився генерал Скоропадський у серпневих 1914 року боях російської армії у Східній Пруссії, коли кінна група генерала від кавалерії Хана Гусейна Нахічеванського (командувача гвардійського кавалерійського корпусу) 3–8 серпня повела зухвалий наступ у напрямку столиці Східної Пруссії Кенігсберга. У бою під Краупішкеном (Краушеном) генерал Скоропадський тимчасово командував 1-ю бригадою кінної гвардії, що брала участь у наступі на Кенігсберг разом з бригадою кавалергардів. Тоді, в бою за Краушен, особливо відзначився командир кавалергардського полку генерал-майор князь Долгоруков. Колись Долгоруков разом із Скоропадським починав службу у кавалергардському полку, а в 1914–1915 роках він був уже командиром цього славетного полку. На довгі роки між Скоропадським і Долгоруковим встановляться приятельські стосунки. Саме князь Олександр Михайлович Долгоруков стане останнім військовим міністром в уряді гетьмана Скоропадського. Князь Долгоруков 1917 року дослужився до посади командира 1-го кавалерійського корпусу і звання генерала від кавалерії.
У тім же бою за Краушен виявив героїзм півескадрон на чолі з ротмістром бароном Петром Миколайовичем Врангелем, який захопив німецьку батарею і вирішив результат бою.
Генерал Скоропадський повів кінну гвардію на Веркснюпенен на зміну кавалергардам, які вели тривалий бій проти німецьких військ. Тоді кіннота Скоропадського захопила німецьку батарею. Павло Петрович напише дружині: «…офіцери просто краса, можливо їм докорити за надмірну хоробрість». Успіх російської кавалерії був оплачений великими втратами: 103 вбитих та зниклих безвісти, 293 — поранено, полки кавалергардський і кінно-гвардійський втратили більше половини своїх офіцерів. Після цього бою Скоропадський приймає командування 1-ю бригадою кінної гвардії. За відчайдушну атаку біля Краушена полковник кінної гвардії князь Ерістов, генерал Скоропадський, а також ротмістр Врангель були нагороджені орденами Святого Георгія 4-го ступеня, а Врангель дістав іще чин полковника. З цим Георгіївським хрестом Павло Петрович не розлучався до 1919 року. Скоропадський увійшов до Георгіївської думи, члени якої визначали тих військових, хто був гідний Георгіївського хреста.