Події 23–28 лютого 1917 року привели до перемоги революції в Петрограді. Через кілька днів уся велика імперія опинилась у руках учорашніх опозиціонерів, а імператор Микола II відрікся від престолу. І хоча революція почалася на тиждень раніше, ніж її підготовляли масони, російським масонським організаціям удалось очолити її й почати перебудову величезної імперії. Вже у березні 1917-го українські масони зайняли найважливіші посади в українських губерніях, що залишилися від «старого режиму», відсотків на 20 захопивши політичний олімп України. Важливим завданням масонства було втримати керівництво у своїх руках і не дозволити стихії спровокувати кровопролиття й анархію. Масони стали революційними губернськими комісарами, керівниками судових палат в українських губерніях… «Братами»-масонами» були і революційний комісар Києва, і новий командуючий Київським військовим округом.
До 22 січня 1917-го генерал-лейтенант Скоропадський був командиром 5-ї гвардійської кавалерійської дивізії, що базувалася на Волині на Південно-Західному фронті. Наприкінці січня 1917-го на фронті поширилися чутки про переведення гвардійської кавалерії (5-ї дивізії) до Петрограда для боротьби з можливими революційними виступами робітників. Скоропадський переживав, що йому буде дано наказ «іти на Пітер», і шукав причин для невиконання цього наказу. Але оточення імператора відрадило того вводити фронтові частини до столиці і не дражнити опозиційну Думу.
19 січня 1917-го Скоропадський одержав телеграму від командуючого Особливою армією (у складі якої перебував Гвардійський кавалерійський та 34-й армійський корпуси) генерала Балуєва, у якій йому наказувалося негайно виїхати до штабу армії. Приїхавши до штабу, Скоропадський був тимчасово призначений командуючим 34-го армійського корпусу, що базувався у Подільській губернії в Україні й займав позиції на Стоході.
Генерал від інфантерії Петро Семенович Балуєв (з 18 березня по 9 липня 1917 р. — командуючий Особливою армією, потім — із серпня 1917 р. — командуючий Західного фронту, а з 1918 р. — в Червоній армії) був так само пов’язаний із масонським центром «Військових лож» через генерала Гурко. Він почав розставляти довірені кадри на ключові посади. Колишній командуючий 34-го корпусу генерал Шатилов був відсторонений за те, що не зміг погасити заворушення солдатів Одоєвського полку, які відмовилися йти на фронтові позиції.
У ті дні Скоропадський пише своїй дружині: «…уночі ж їду до корпусу. Приїхав у дивізію, цілковита розгубленість, їду до Одоєвського полку, проморочився цілий день, зрештою домігся того, що розосередив батальйони полку і тепер наказав заарештовувати призвідників. 3/4 полку вірні, офіцери теж, 1/4 якихось мерзотників, яких завтра відправлять до польового суду» (у листах Скоропадського практично відсутні коми, у цьому уривку й далі у текстах Скоропадського коми будуть розставлені перекладачем).
До 26 лютого 1917-го Скоропадському вдалося встановити дисципліну в корпусі й вгамувати незадоволення солдатських мас, вживши достатньо жорстких дисциплінарних заходів. У той же час він стримував остаточну розправу над бунтарями… Вже тоді він одержав відомості про те, що революцію почато і радикальні члени Державної думи, здебільшого масони, створили її політичний центр.
Події не змусили себе довго чекати — за кілька днів імперія і монархія розпалися: захоплення столиці революціонерами, проголошення революційного Тимчасового уряду, підтримка командувачами фронтів, армій і штабом революції, зречення імператора, зречення Михайла Романова, блискавичний перехід влади до революціонерів у провінції…
Тривалий час корпус Скоропадського перебував на формуванні, у резерві, і завдяки цьому спочатку можна було ще втримувати дисципліну. Генерал повідомляв дружині: «Я тут у корпусі підібрав собі гарних начальників дивізій і гарні в мене командири… У мене в корпусі все надійно. Поки ще дисципліну я тримаю…»
Скоропадський був у захваті від блискавичної революції, від демократичного масонського уряду Росії. Він, нащадок князів та гетьмана, миттєво став завзятим критиком монархічного принципу державного устрою Росії. Царя Скоропадський називає безхарактерним, а Олександру Федорівну, «…про яку, я зізнаюся, не можу тепер без відрази згадувати, головною причиною наших нещасть» (з листа дружині). На початку березня 1917-го Скоропадський пришпилив до своєї генеральської шинелі червоний революційний бант.
12 березня 1917 року Павло Петрович написав дружині: «…у таку важку хвилину не можу без розчулення згадати новий наш уряд, так розумно він діє, і коли государ звільнив мене від присяги, я йому, новому уряду, прихильний усією душею, що енергійно проводжу у довірених мені частинах. Всі ці добродії: Родзянко, Львов, Гучков, Керенський і компанія — розсудливі люди, і ми, і вся Росія мусимо дякувати долі, що влада захоплена ними, і дай Боже нашій багатостраждальній Батьківщині, щоб вони втрималися при владі… у нас не буде конституційної монархії, найімовірніше в нас буде республіка, і дуже ліберальна, головна причина цього — відсутність кандидата на престол. Романови всім осточортіли, навряд чи буде Дмитро Павлович; я думаю: буде республіка, до цього слід бути готовими. Якщо втримається теперішній уряд, усе піде еволюційним шляхом на славу та благоденство Росії, якщо ж уряд провалиться, влада перейде до рук юрби і почнеться анархія, що швидко виродиться в яку-небудь форму диктатури найдеспотичнішої… на чолі Росії дійсно стоять кращі люди, і за ними треба йти… по-моєму, монархії не буде, а буде республіка».