Оцінювати гетьмана Скоропадського можна і як «лиходія», і як «праведника», але саме своєю неоднозначністю він і цікавий. Гетьман був не людожером і не зразковим злодієм… скоріше оперетковим повторенням свого славетного пращура. Несподіваним поверненням Середньовіччя в епоху модернізації. Він був різним… умів обманювати й нападати, прощати і співчувати… але чи вмів він бути щирим?
Розділ 1
Родинні чесноти та родинні таємниці
Павло Петрович Скоропадський народився 3 травня 1873 року у курортному місті Вісбаден у Німеччині й помер у Німеччині 28 квітня 1945 року. Саме Німеччина стала для Павла Петровича фатальною країною, країною, завдячуючи якій він став монархом — гетьманом. Павло Петрович мешкав у Німеччині в дитинстві — до п’яти років та вже в зрілому віці — з сорока семи років до своєї смерті, ще майже 25 років. Першою мовою, якою почав розмовляти маленький Павло, була німецька. Бабця Павла Петровича — Єлизавета Петрівна Скоропадська-Тарнавська також часто гостювала на німецьких курортах і померла у Вісбадені.
У дитинстві літні місяці Павлик Скоропадський проводив не в похмурому Санкт-Петербурзі або задушливій Москві, а в українській садибі свого діда — Тростянці, що з 1820 року належав українському дворянському роду Скоропадських. Крім Тростянця, родина Скоропадських володіла й іншими маєтками в Україні: у Кубаровому, Дунаєвцях, Полошках, а також фабриками, будинками в Києві, Санкт-Петербурзі, Москві, Орлі, Прилуках, Глухові. Скоропадські володіли млинами, фабриками, лісовими угіддями. На Лівобережжі заможнішими за Скоропадських з родової шляхти були тільки князі Кочубеї та графи Олсуф’єви — їхні родичі.
На початку XX століття майбутній гетьман Павло Скоропадський успадкував близько 8 тисяч десятин землі в Україні, нерухомість на величезну суму в 1,5 мільйона золотих рублів.
Полтавський губернський маршалок дворянства Іван Михайлович Скоропадський — дід майбутнього гетьмана — фінансував створення у Тростянці величезного ландшафтного дендрологічного регулярного парку у 205 гектарів. Тростянецький парк і палац Скоропадського створювалися у 30—50-ті роки XIX століття. На території парку було споруджено цілу систему штучних гір, мальовничих галявин, ставків, у яких жили білі лебеді. Дерева та чагарники надсилались із Америки, Китаю, Японії, Кавказу. Дубовий гай парку вражав величезними трьохсотлітніми дубами. Алеї в парку було прокладено таким чином, щоби за кожним поворотом або пагорбом відкривалася нова неповторна панорама. Скоропадський писав, що Тростянецький парк «…за кількістю зібраних у ньому рідкісних екземплярів міг конкурувати з першокласними ботанічними садами Європи».
У своїх спогадах «Моє дитинство в Україні» Павло Скоропадський згадував: «Перші українські враження мені навіяні в будинку мого діда… У будинку всюди висіли старі портрети гетьманів і різних політичних і культурних діячів України, було кілька зображень стародавніх «Мамаїв». У будинку постійно співали українські пісні. Дуже поважали бандуристів, які співали свої думи, причому дід їх завжди щедро винагороджував. У будинку одержували «Киевскую старину», читали й обговорювали книжки Костомарова й інших українських письменників. Висів між гетьманами портрет Мазепи, що був ненависний усякому росіянинові… Суворо дотримувалися старих українських звичаїв не тільки в домашньому побуті, але намагалися дотримуватися й у релігійних обрядах, там, де старі українці розрізнялися з новими росіянами… Дід добре говорив по-українськи, а нас української мови не вчили спеціально, та українські книжки читати давали».
Іван Скоропадський займався вихованням своїх онуків, Павла та Михайла, й інколи для цього кликав на допомогу священика отця Митрофана Ладишевського, що вчив хлопців Закону Божого та російської мови. У Тростянці часто збиралась українська та російська інтелектуальна еліта того часу: Григорій Ґалаґан — член Державної Ради Російської імперії (з 1882 р.), Василь Тарнавський — збирач українського антикваріату та земський діяч, Петро Дорошенко — шанувальник української старовини, Яків Новицький — етнограф, Василь Горленко — журналіст і мистецтвознавець, музиканти — брати Заремби, художник Микола Ґе, що написав портрети всіх членів родини Скоропадських. Завдяки культурній атмосфері, що склалась у садибі Івана Скоропадського, його онук Павло, як сам він пізніше напише: «…займався історією Малоросії, завжди жагуче любив Україну».