З революцією чи проти?
(середина липня — початок жовтня 1917 р.)
19 липня 1917-го Верховним головнокомандувачем російської армії стає генерал Лавр Корнілов. Він вважався прихильником українізації і негайно поставив свій підпис під наказом про українізацію десяти дивізій і про створення окремих 1 — го та 2-го українських піхотних корпусів, кінної дивізії, Київської школи прапорщиків. Корнілов дозволив солдатам і офіцерам українського походження подавати клопотання на їхнє переведення до українізованих частин. Генерал Брусилов пообіцяв не протидіяти українізації, не забороняти діяльність українських військових комітетів у частинах, а Петлюра видав наказ, за яким в українізованих полках російські офіцери замінялися на офіцерів українського походження.
Скоропадський відвідав штаб Південно-Західного фронту у Кам’янці-Подільському якраз у той час, коли колишній головнокомандуючий генерал Гутор прощався зі своїм штабом, а Лавр Корнілов приймав справи. Скоропадського та Корнілова тоді зв’язувала взаємна симпатія, майбутній гетьман знав майбутнього диктатора ще у пору свого командування гвардійським кавалерійським корпусом, коли Корнілов був на чолі 25-го корпусу. Скоропадський тоді завітав іще до Бучача — до командуючого 7-ю армією генерала Селівачова, в якого він також шукав важливих порад щодо українізації своїх частин.
Ще у липні 1917-го Корнілов кликав Скоропадського до себе — у 8-у армію, пропонуючи Павлу Петровичу очолити 23-й корпус. Тоді Скоропадський не пристав на цю пропозицію, бо довідався, що генерал Корнілов розсварився зі своїм солдатським комітетом і має намір здати командування армією. Скоропадський писав, що «…бажав служити під командою Корнілова» і сприймав Корнілова як «пряму та сильну людину», але вважав його «романтиком». Можна припустити, що в середині 1917 року Скоропадський поділяв і політичні погляди майбутнього заколотника, вважаючи, що Тимчасовий уряд є приреченим у разі його відмови від «рішучих дій». Тоді Скоропадський був «прихованим корніловцем» і вже тоді прихованим ворогом соціалістичної Центральної Ради.
При зустрічі у Кам’янці Корнілов сказав Скоропадському: «Я од вас вимагаю українізації вашого корпусу. Я бачив вашу 56-у дивізію, яка у 8-й армії частково вже українізована, вона чудово билася в останньому наступі. Ви українізуйте ваші останні дивізії, я вам поверну 56-у, й у вас буде чудовий корпус… Корпус ваш буде українізуватись, а зараз поспішайте до нього; він сьогодні, мабуть, рушив у бій».
У 20-х числах липня 1917 року німці прорвали фронт, і цей прорив призвів до Тернопільського відходу російських частин Південно-Західного фронту. Тоді корпус Скоропадського був виведений із резерву і зайняв позиції на околицях Баракова та Лясковець. Частини 34-го корпусу було негайно введено у бій без необхідного зв’язку з іншими корпусами. Усі полки 34-го корпусу ще не підійшли на фронт із нічного маршу або не були повністю розгорнуті.
Наступ німецької армії Скоропадський намагався зупинити частинами 153-ї та 104-ї дивізій, двома полками 174-ї дивізії та полком 3-ї дивізії. Бій був настільки запеклим, що командири дивізій генерал Ольшевський (153-ї) та генерал Гандзюк (104-ї) були тяжко поранені. Бачачи складність оборони, частина полків 34-го корпусу відмовилася виходити на позиції, окремі полки тільки вдавали з себе, що вони йдуть до бою, але під натиском ворога вони негайно відходили. Така поведінка окремих частин призвела до тотального відступу корпусу, що його прикривали англійські панцерники з командами з англійських військових.
Обози кількох корпусів, перемішані між собою, утворили суцільний хаос. Цей хаос посилився тим, що у маленькому містечку Лясковці розгорнулися штаби 34-го корпусу Скоропадського, 1-го корпусу генерала Мельгунова, 6-го корпусу генерала Нотбека.
Австро-німецькі війська тоді форсували Збруч у районі Гусятина, але російські частини зуміли створити оборону на рубежі цієї річки. 23 липня частини Скоропадського, не витримавши ворожих атак, відійшли через Косів до Яблунева. Скоропадський дістав наказ одірватися від ворога та нічним маршем пересунутися до Збруча, де зайняти позицію на захід від річки, розташувавши у Сатанові свій штаб.
Незабаром до Скоропадського надійшли накази головкома Лавра Корнілова про українізацію 34-го корпусу та про виведення з фронту в тил 153-ї та 104-ї дивізій корпусу. З цих двох дивізій усіх офіцерів і солдатів, росіян за походженням, було запропоновано передати до 41-го корпусу. Скоропадський трошки змінив застосування наказу, передавши до 41-го корпусу не тільки росіян, але й євреїв та українців — членів «лівих» солдатських комітетів. На українізацію 34-го корпусу головком Корнілов відводив лише один місяць. У той же час 41-й корпус зайняв фронтові позиції корпусу Скоропадського, а 34-й відійшов у тил на 150 км — до подільського містечка Меджибожа. Скоропадський зі своїм штабом корпусу розташувався у славетному Меджибозькому замку.