Антонов-Овсієнко 14 грудня 1917-го проголосив першочергові завдання походу в Україну: «…захоплення вузлових станцій Лозова, Синельникове, що убезпечує від проходження ворожих ешелонів із заходу… на Донецький басейн». Сили ворогів Центральної Ради в Україні були значними навіть без прибуття в Україну військ Антонова-Овсієнка. Чисельність загонів місцевої Червоної гвардії в Україні на грудень 1917 року становила приблизно 40 тисяч багнетів, до цього потрібно додати ще й до 100 тисяч багнетів фронтових військ і гарнізонів, розпропагованих більшовиками.
7 грудня 1917-го більшовикам удалося загітувати вояків 2-го гвардійського корпусу на похід проти Центральної Ради… Однак повсталі солдати змогли дійти тільки до околиць Вінниці, де розташовувалися війська Скоропадського. 14 грудня між більшовицькими, українськими та козацькими підрозділами почалися мирні переговори, під час яких українські частини оточили в Браїлові два батальйони та дві батареї 2-го корпусу й роззброїли їх. Це викликало шок у стані солдатів-більшовиків — і незабаром повсталі фронтові частини були знову відтиснуті до Жмеринки силами двох полків УНР. У тил 2-му червоному гвардійському корпусу вдарили полки УНР. Деморалізовані, небоєздатні війська більшовиків змушені були відступити і тимчасово відмовитися від нових рішучих дій.
У той же час збільшовичені частини Окремої та 11-ї армій під керівництвом більшовика Чудновського вдарили із фронту, з району Проскурова, на Шепетівку. Цій групі поталанило більше — революційні вояки змогли зайняти Шепетівку та Жмеринку, але розвинути наступ на Київ уже були не в змозі. Більшість самодемобілізованих солдатів розбіглися по хатах або розчинилися в українській провінції. Солдатські групи, які ще вчора на мітингах виступали за «світову революцію», у грудні 1917-го перетворилися на банди мародерів.
Новий Військово-революційний комітет Південно-Західного фронту виявився деморалізований поразкою 2-го гвардійського корпусу під Вінницею… До кінця грудня 1917 року на Поділлі та на Волині встановився оманний затишок, солдатська вольниця втратила своє керівне ядро — були заарештовані більшовицькі ревкоми Румунського і Південно-Західного фронтів, революційні штаби декількох армій.
З середини листопода 1917-го П. Скоропадський та його група (І. Полтавець-Остряниця, О. Сахно-Устимович, В. Кочубей) стали більш активно займатися справами Вільного козацтва. На станції Козятин Скоропадський відвідав з’їзд вільних козаків Бердичівського повіту. Свій штаб Першого корпусу на чолі з генералом Сафоновим Скоропадський перевів до Білої Церкви, де перебувала Генеральна Рада Вільного козацтва, де, за висловом генерала, Полтавець «…завів там зовнішній порядок». У грудні 1917-го у Білій Церкві на гроші Скоропадського почав видаватися тижневик Генеральної козацької Ради «Вільний козак».
Скоропадський писав: «…коли мені довелося ближче придивитися до цього козацького руху, в мене запала думка про те, що козацька організація, коли зуміти її як слід направити, може стати такою міцною силою у національнім русі, яка може та змогла б урятувати Україну від загального розкладу, що вже сильно давав себе відчути не тільки серед війська, але й у різних верствах населення… Люди здебільшого ще не були попсовані пропагандою, і їх можна було направити у бажаному напрямку… у деяких українців, вихованих у старих традиціях, з’явилося бажання відновити українське козацтво… Селянська молодь, частково й старші селяни, охоче приставали до козацьких організацій — менш свідомі бажали шапок з «китицею» і «жупанів», більш свідомі захоплювалися романтичними малюнками минувшини… Було багато козацьких організацій хоч би на Полтавщині, що складались із хліборобів, на загал заможних. Ці останні були цілком різко антисоціалістично та антиреволюційно налаштовані».
Рада Вільного козацтва з листопада 1917-го перебувала в перманентному конфлікті з Центральною Радою. Військові зіткнення вільних козаків з військами Центральної Ради вже спостерігались, у момент невдалих спроб роззброїти найбільш радикальні загони вільних козаків з допомогою регулярних загонів республіканцями. Козача фронда була реальною небезпекою для київських політиків тому, що значні сили вільних козаків перебували біля самого Києва, на вузлових станціях і в районі Білої Церкви та Канева. Скоропадський намагався налаштувати козацьких лідерів проти Третього Універсалу Центральної Ради. Деякі дослідники, слідом за «фантазером» Полтавцем, твердять, що керівництво вільних козаків зайняло чітку антисоціалістичну позицію, а Третій Універсал викликав загальне обурення козацьких лідерів. Вони згадують слова Полтавця про те, що Скоропадський видав наказ із забороною вільним козакам рахуватися з Третім Універсалом і зазіхати на землю та на приватну власність. Але насправді все було по-іншому… не було ні козацького обурення, ні навіть гетьманського наказу. Вільне козацтво активно виступало за перерозподіл панської землі, за незалежність України, і лідери козаків не могли з цим не рахуватися.