— Ти хочеш мати друга, Вілбере? — промовив голосочок. — Я буду тобі за друга. Я спостерігала за тобою цілий день, і ти мені сподобався.
— Але ж я не можу роздивитися тебе! — вигукнув Вілбер, зірвавшись на рівні ноги. — Де ти? І хто ти?
— Я тут, над самим тобою, — відповів голосочок. — Спи собі. Ти побачиш мене вранці.
Розділ 5
Шарлотта
Ніч тяглася нескінченно довго. Вілберів шлунок був порожній, зате в голові йому скільки роїлося думок! І спробуй тут засни, коли шлунок твій порожній, а голова — мов цілий вулик думок.
Разів двадцять протягом ночі підсвинок прокидався і витріщався у пітьму, дослухаючись до звуків і намагаючись визначити, котра це година. У скотарні ніколи не буває цілковитої тиші. Навіть опівночі там завжди щось ворушиться, шамотить.
Прокинувшись першого разу, він почув, як Темплтон прогризає дірку в засіку для кукурудзи. Пацючі зуби гучно скреготали, вгризаючись у дерево. Ну й гамір! «Ото шалений пацюк! — подумав кабанчик. — І чого йому цілу ніч бути на ногах, стирати собі різці та псувати людям їхнє добро? Чом би йому не спати, як усім порядним тваринам?»
Прокинувшись удруге, Вілбер почув, як гуска вмощується зручніше у своєму гнізді й тихенько ґелґоче сама до себе.
— Котра година? — пошепки запитав підсвинок у гуски.
— Здається-ється-ється, одинадцять тридцять, щось коло того, — відповіла гуска. — А ти чого не спиш, Вілбере?
— Маю стільки думок у голові! — відповів той.
— Ну, — мовила на це гуска, — мені до цього немає діла. У мене єдина думка в голові: про те, на чому я сиджу. Чи ти пробував коли-небудь заснути, сидячи на восьми яйцях?
— Ні, — признався Вілбер. — гадаю, це така незручність. А скільки треба часу щоб висидіти гусячі яйця?
— Приблизно-лизно-лизно тридцять днів, — відповіла велика птаха. — Але я хитрую потроху. Коли випадає особливо теплий день, я прикриваю яйця соломою та й виходжу розім'яти ноги.
Вілбер позіхнув і знову заснув. Йому снилося, ніби він знову чує той таємничий голос: «Я буду тобі за друга… Спи собі. Ти побачиш мене вранці».
За півгодини перед світанком підсвинок прокинувся й прислухався. У скотарні все ще було темно. Вівці спали й не ворушилися. Навіть гуска тихцем дрімала. І над головою, на головному поверсі, ніякої шамотні: відпочивали корови, дрімали коні. Темплтон облишив свою гризучу роботу й подався десь-інде на роздобутки. Єдиним звуком було ледь чутне поскрипування з даху, де сюди-туди крутився флюгер. Таку, як нині, скотарню Вілбер дуже любив — таку, що, тиха й спокійна, чекала на світло.
«Ось-ось розвидніється», — подумав.
У маленькому віконці ледь засіріло слабеньке світельце. Одна по одній згасли зорі. Вілбер уже міг розгледіти за метр від себе гуску. Вона сиділа, сховавши голову під крило. Ось він уже розгледів овець та ягнят. Небо дедалі світлішало.
«О чудовий день! Нарешті він настав! Сьогодні я стрінуся з моїм другом!» — вигукнув підсвинок подумки.
Вілбер роззирнувся надовкола. Пильно обстежив свій свинарник. Обдивився підвіконня, повитріщався на стелю. Але нічого нового не знайшов. Зрештою надумався, що треба погукати нового, але ще не відомого йому друга. Так не хотілося порушувати своїм поросячим голосом чудову світанкову тишу але він не міг придумати жодного іншого способу розшукати загадкового нового друга, якого ніде не було видно. Тож Вілбер прокашлявся.
— Увага! — заговорив він гучним, твердим голосом. — Прошу ту особу, котра звернулася до мене вчора увечері, засвідчити ласкаво свою присутність, давши якийсь належний знак чи сигнал!
Вілбер замовк і прислухався. Всі інші мешканці скотарні попідіймали голови й витріщилися на нього. Підсвинок зашарівся. Але він був сповнений рішучості негайно законтактувати зі своїм невідомим другом.
— Ще раз прошу уваги! — знову заговорив Вілбер. — Я повторюю моє звернення. Прошу ту особу, котра звернулася до мене вчора увечері, засвідчити свою присутність! Будь-ласка, скажи мені, де ти, якщо ти справді мій друг!
Вівці обурено перезирнулись.
— Перестань верзти свої нісенітниці, Вілбере! — сказала нарешті найстарша вівця. — Навіть якщо ти знайшов собі тут нового друга, то цим своїм репетом ти, либонь, тільки порушуєш його відпочинок. Це ж найпростіший спосіб зіпсувати дружбу — розбудити друга зарані, коли він ще не готовий встати! Звідки тобі відомо, що твій друг — рання пташка?
— Прошу у всіх пробачення, — пролепетав Вілбер. — Я ж нікого не хотів скривдити.
І підсвинок покірливо простягся серед гною, рилом до дверей. Його друг і справді був зовсім поруч, хоча сам Вілбер про це не здогадувався. І стара вівця мала слушність: його друг усе ще спав.