Михайло Коцюбинський
ПЕ КОПТЬОР
Йон уперше наглянув Ґашіцу на „джо- ку“.*) З ухами й серцем, повними ритмічних згуків
„молдуваняски“, загрітий танцями, від котрих ноги так розходили ся, що й хвилини не
могли встояти спокійно, а кожним мускулом відповідали тактови танця, з обличем, що
сяло від радости й поту, Йон віддїлив ся від купки парубків, підскочив до танцюючого кола, розір¬вав його, вхопив за руки двох дівчат... і неспо¬дівано стрів ся з очима, що зпід
тонких дівочих брів опекли його жаром молодости й півдня.
«Що за мара, — подумав Йон, перебира¬ючи ногами та скоса поглядаючи на дївчину:
—
я її перше не бачив, здаєть ся...»
Та ніколи було міркувати: музика гула, танець захоплював усю увагу.
Музики, трое чорних, засмалених циган, сиділи рядком на ослончику недалеко кола.
Скрипник - сухий миршавий парубчак в спо¬ловілих галанцях та молдуванській сорочці
на¬хилив аж до дека скрипки голову, вкриту за¬мість шапки копицею чорного волося і з
вира¬зом цїкавости та здивованя немов прислухав
ся до твх згуків, що викликав СМИЧКОМ' зі СВОГО струмевту. Його сусїд-клярнетист, шпакуватий вже циган, граючи куняв; заплющивши очи, він хитавсь взад і вперед своїм
важким, ситий толубом, одягненим у чорну ватовану піджачи¬ну. Часто, в хвилину
найсолодшої дрімоти му¬зики, клярнет виривав ся з рота і замовкав, але зловлений на
гарячому вчинку, починав ве¬рещати, як навіжений. Третій музика — сур¬мач — працював
найщирійше. Чи то від спеки, чи з великої напруги - він був увесь мокрий. Мокра, як хлюща
сорочка облипла його могутнє тїло, з чорного широкого виду стїкали струмо¬чки поту, а він
усе грав та грав, надимаючи щоки завбільшки в повню та вирячивши очи так, що, здавалось, вони ось-ось вискочать з лоба. „Туру-туру... та... туру-туру... та...“ — греміла
сурма, як за часів єрихонської облоги і лиш інколи, в хвилину віддишки, вихоплюва¬лось
зпід гнїту її тонке телїкане скрипки, або різкий, верескливий голос клярнета...
я Туру-туру... та...! Туру-туру... та...!“
З хмари куряви, що здіймавть ся зпід важких, окованих мусянжовими підківками чо¬біт —
виринав інколи рядок молодих облич, па¬рубочих й дівочих, впрілих, червоних, але
по¬важних. Держучись за руки і помахуючи ними догори та вниз мірно, плавко і без
перестанку, перебираючи ногами й тупцюючи ними щиро, мов добрі конї на гарманї, молодь, здавть ся, не танцюв, а робить якесь поважне діло, поволі й сумлїнно виконує
загадану роботу.
„Туру-туру... та...! Туру-туру... та...!а — пронизує куряву домінуючий голос сурми, ко¬тить ся
по майдану, бвть ся о муровані стїни церковці, а далі* лине в простору до далеких сяючих
блакіттю гір, до сннїх лїсів, щ6 суцїль- ною лавою підпирають край-небо.
А кбло танцює. Тупають під такт „молду- ваняски“ ноги, здіймають ся і опускають ся
злучені руки, мають білі хусточки в руках дї- вочих... Загріті танцем обличя блищать від
краплистого поту, палкі погляди частїйше вири¬вають ся зпід опущених до долу повік, стріва¬ють ся між собою; руки несьвідомо міцнїйше стискають руки, груди важче
дихають... А ку¬рява, розбуркана десятками тупцюючих ніг, вирвавшись зпід мідяних
підківок, захоплена танцем, здіймавть ся до гори, крутить ся, клу- бочить ся, справляв свій
„джок“... Ось вона цілком закрила танцюючих, а ось знов, як із хмари, виткнув ся рядок
хлопцїв та дївчат і оживив образ ясними барвами строїв, моло¬дими розпаленими
обличями...
Душно... Сонце, поволі спускаючись на захід, більшав, немов росте, яснїшав, розпа- лювть
ся. Повітрв — сам сьвіт, сам жар. Наче золотою сїткою оповито майдан, коло, музик, ріжнобарвну і ріжновікову юрму глядачів, щб зібрала ся круг кола.
Гамір стоїть над майданом. Чутно, як хтось витягав воду з колодязя: довгий немаза¬ний
журавель немилосердно скрипить. Кілька- сот-устна юрма шущить, як злива у лїтку.
Ди¬тячі вигуки, регіт молодї, тупане здорових ніг у танцї, тонке телУканв скрипки, верескливий галас клярнета — зливають ся в якусь чудну, але гармонійну мішму, над
котрою усе-ж таки домінув сурмачеве „туру-туру... та...“, що здій¬мавть ся над майданом, бвть ся о стїнн церковцї, а далї лине в простору, засипану гарячим со- няшним промінем.
Враз музика увірвалась. Коло зробило ще по інерциї рух, але ту-ж мить розірвалось; дівчата пірхнули в юрму, лишивши хлопцїв. Ґашіца теж метнулась, але її затримала
сильна рука. Вона здивовано озирнулась на Йона, що Сяючи від поту й задоволеня, грав
до неї очима та міцно тримав за руку.
—
Пусти! — сїпнула дівчина рукою й за- шарилась.