умовляла Ґашіцу йти до дому.
Але Ґашіца крізь сльози ознаймила, що не вийде 8 хати, поки не будуть послані старости.
Анїка мусїла вкласти її на печі, а по довгій нараді з чоловіком, яка відбула ся по¬шепки під
образами, вагасила сьвітло й собі лягла поруч з Ґашіцою...
Йон ночував десь на дворі; він довго не міг заснути, згадував нинішні пригоди, зніве¬чені
мрії про Домнїку і, мацаючи чуба, важко зітхав на самоті серед темної ночи...
Коли другої днини вранці Ґашіца йшла поруч з Йоном на гарман, Йон не обзивавсь до неї
й словечком, наче не помічав її...
Але згодом, поньокуючи на конї, що бі¬гали кружка на припонї по снопах пшеницї, Йон
скоса поглядав уже на Ґашіцу, на її сильні, жилаві руки, якими вона зручно трясла решето, віючи зерно та засипаючи половою, мов снїгом, увесь гарман, і чув, що в його серцї тане
за¬взятість, поступаючись місцем згодї зі своєю долею...
Алупка. Цьвітень, 1896.