опамятала ся, обтерла сльози Фартухом і пода¬лась до дому.
Не було другої ради, як признати ся у всьому матері, прохати в неї поради.
Мати так налякала ся, що й забула вила¬яти доньку. Гей! неслава, сором!... Треба щось
радити...
Нослали по тїтку Прохіру, звісну пора¬дницю у таких випадках.
Її захоплено на вулицї, де вона, випнувши перед себе кужіль, на ходї виводила вовняну
нитку та щось бубонїла до себе.
Коли за дверима почулось хляпаяв кап¬ців, а потому в хату всунув ся кужіль, Ґашіца 8
матїрю були певні, що зараз побачуть гладку постать у ватованій катанцї, чорній хустцї на
галові й під бородою, а межи тими двома ху¬стками потужний ніс, який зразу робив
вражінв не носа, а самого обличя.
Тїтка Прохіра докладно, смакуючи, випи¬тала в Ґашіци всї подробиці пікантної справи і
авторітетно рішила:
—
Треба йти „пе коптьор“... на піч...
На піч!... Неред очима в дївчини встала
картина цього зневажливого звичаю, немину¬чість прикрої розмови 8 батьками Йоновими,
^
^
,
ОідШгесІ
Ьу
Соодк;
ворогами її батька, дикі сцени, які часто тра- пляють ся при такій оказиї... Сором!..
Сором!...
Все, що чекало її сими днями, здавалось їй таким гірким, таким нестерпуче пекучим, що
Ґашіца волїла-б, аби земля запалась під нею. Але що-ж! Земля не западеть ся, а йти
треба...
Умовились, що над вечір, коли в Йоновій хатї всї будуть дома, тїтка Прохіра відведе туди
Ґашіцу, а сама дасть матері знати, чим скінчила ся справа.
Як тільки добре смерклось, Прохіра забігла по Ґашіцу і сливе силоміць потягла її за
собою. Дївчина була як у гарячці*. Пяти її немов прики-пали до землі; серце хололо, в
голові була одна думка, одно бажане, щоб ця дорога роз¬тягла ся без кінця-краю...
—
Не жури ся, — потішала її Прохіра,
—
не ти перша йдеш „пе коитьбр“... Торік Ка- тїнка Сандина таки віддала ся за
Нїхалаки, хоч мати його й тягла її за коси з печі... Пе¬репало їй і від батька, ба й сам
Нїхалаки на¬клав їй на бідність... Бідолашна щось зо два місяці* носила синяки на тїлї... А
проте...
Ґашіца вже не слухала. Ось вони завер¬нули за ріг вулицї... Ось вже мигнули чер¬воно
осяяні вікна Йонової хати... В Ґашіци затряслись коліна. Вона вагаючись зупинилась перед
ворітьми, але Прохіра попхнула її на двір...
—
Йди, йди... я тут зачекаю...
Ґашіца перебігла двір, вхопила спішно за клямку і відчинила двері.
Анїка відчиняла саме скриню, мош-Коста- ки виймав з печи жарину для люльки...
—
Добри-вечір...
—
Спасибі...
Ґашіца поцїлувала в руку спершу мош- Костаки, потому А віку, і не мовлячи ні слова, прожогом метнулась до печи, стрібнула на неї і заховалась за комин.
Старі здивовано ззирнули ся і одна думка разом шибнула їм до голови.
Анїка, стукнувши віком від скринї, кину¬лась й собі на піч до Ґашіци, котра, мов зьвірок
той, притулилась тремтячи в куточку.
—
Ти чого прийшла ? — суворо поспитала Анїка.
—
А твій син чого ходив до мене? — огризнулась Ґашіца.
—
Мій син?... А другі й нї?... Знаємо ми вас, теперішнїх дївчатІ... Геть з печі!...
—
Не піду, хоч забийте... Люди знають, що нїхто до мене не ходив, тільки Йон... Він
мене звів, він казав... посватаю... а тепер... — ридала Ґашіца.
—
Нунте ші Буковіна!... гримнув ураз на цілу хату мош-Костаки, що чув усю розмову,..
—
А це що?... Де Йон?...
І відчинивши двері, старий гукнув, аж шибки задреньчали.
—
Йоне! ме-ей !...
Не встиг ще Йон переступити поріг, як мош-Костаки, червоний й лихий, вхопив його ва
плече і притяг до печі.
—
Що це, сякий не такий сину ?... — гри¬мнув він у саме вухо синови й показав на піч.
Йон заглянув у глиб і охолов, побачивши Ґашіцу.
Digitized by VJOOQIC І.Одьг’Ц^'ivv, -г ..--.Л''
'
’
.
-
М
—
Та це я... вона.., — белькотав парубок, але батько не дав йому скінчити, потяг його
в сїни й причинив двері.
Налякана Ґашіца почула з сїний шамотню, якийсь ляск, немов бійку, серед котрої виривав
ся храпливий голос мош Костаки.
—
З дочкою ворога?... зводити дівчину!... Я тобі вибю з голови иньших дївчат... Нунте
ші Буковіна!... Завтра пошлеш старостів до мош- ШтеФанаки.
За хвилину засапаний мош-Костаки вско¬чив у хату, приступив до печи й крикнув:
—
Йди мінї зараз, соромітнице, до твого батька й скажи йому, що завтра я, Костаки, пришлю від Йона старостів!... Чуєш?... Так і скажи...
І голосно відсапуючи, мош-Костаки важко впав на лаву.
—
Домне, Домне! — стогнала Анїка, при-голомшена несподіваною пригодою та