Рясна травнева злива, прибивши пилюку, залишила по собі на дорозі глибокі калюжі. Ними, врізнобіч розбризкуючи болото, раз по раз гуркотіли вкриті тентами вантажівки: прямували на Зайчики, Постолівку і далі.
Мало не з кожного обійстя доносилися лайка, плач та крики. То чекісти проводили обшуки: перевертали в хатах усе догори дриґом, погрожуючи розстріляти тут-таки, на місці, якщо господарі не віддадуть приховане начиння з храму. Випитували, хто скомандував зняти й заховати чавунні церковні дзвони, куди поділися золоті чаші й тарелі, куди, врешті-решт, пропали старовинні образи в дорогоцінних обкладах, і серед них — давня старовинна копія чудотворної ікони Ісуса Милосердного Тарнорудського.
Солдати обнишпорили усю до найвіддаленішого закутка прихрамову плебанію. Не гребували навіть криптою під костелом, де лежали упокоєні колишні вельможні власники Тарноруди.
Шукали де могли. Усюди.
А разом з тим не забували і про власну наживу: вивертали плити у могильних склепах тарнорудського некрополю, відкривали домовини, перебирали пожовклі висохлі кістки, шукаючи у зітлілій плоті мерців поховані разом з ними дорогоцінності; вибивали із розсохлих щелеп золоті зуби, гиготіли, вихваляючись один перед одним своїми трофеями.
Спеціальний уповноважений ОДПУ Іван Мальцев добре знав: справжній старовинний образ Ісуса Тарнорудського, той, який вважали чудотворним, нерукотворним, а значить якому і ціни не можна було скласти, ще вісім років тому тарнорудський ксьондз Броніслав Роговський вивіз із містечка і великими зусиллями переправив до Тернополя. Тепер його не повернеш просто так. Тепер він на польській території. Були й інші образи неймовірної вартості й давнини, що зникли безслідно.
Але не менш давня, майстерно зроблена з оригіналу копія образа Ісуса Милосердного Тарнорудського мала залишитися у храмі, — так казали Мальцеву.
Завжди залишалася, коли оригінал возили по селах та навколишніх містечках. Образ Ісуса Тарнорудського мав охороняти Тарноруду.
І саме його Мальцев і розшукував так заповзято. То мало належати йому. Як нагорода за труди. Як там у Біблії? Десятина!
Хто його знає, як у нього далі поведеться.
Поки він тут начальствує, і поки є можливість, треба тією можливістю скористатися.
Завдання контролювати вивіз церковних цінностей з надзбручанських сіл та містечок стало для Івана Мальцева ідеальним прикриттям.
Підстава тієї державної експропріації церковних цінностей була проста і зрозуміла: молодій країні рад для товарообміну з європейськими державами конче необхідне золото. Окрім золота Європа визнавала хіба ще тямовиті мізки… Але де ж їх тепер набрати, якщо більшість і так у еміграції або ж у сирій землі гниє! А от золота і дорогоцінностей на території СРСР, зокрема радянської України, було ще доволі. Окрім того, на переконання ОДПУ, церковні цінності могли використати українські підпільні угрупування для підготовки контрреволюційного спротиву на радянській території. Річ Посполита, що пригріла петлюрівських недобитків, безумовно, була готова щедро платити їм за повернуті католицькі артефакти.
Чорним воронням носилися по Тарноруді одепеушники, трясли людьми й хатами, намагаючись витрясти з них те, що належить Богові — саму душу. Та незабаром узялися й за тіло…
А поки що спеціальний уповноважений ОДПУ Іван Мальцев вантажівками доправляв експропрійоване церковне добро з надзбручанських сіл до Кам'янця, де цінний вантаж так-сяк описували, а далі він вирушав на Москву, у так званий гохран — державне сховище, у розпорядження совєцької влади. Скільки зникало дорогою — ніхто не знав. Та Мальцев уже тим не переймався, бо кожен, як і він сам, на своєму етапі міг відхопити доволі: вивозили чотирма вантажівками, вигрібаючи усе із сільських храмів і костелів, бо добра було багато.
Ось дійшла черга і до Тарноруди, поділеної Збручем на дві частини. Під пильним наглядом Івана Мальцева солдати були готові обдерти тарнорудський храм Матері Божої Святого Скапулярію до голих стін, зібравши усе наявне золоте та срібне начиння. Однак шістнадцять нещасних кілограмів віднайденого золота й срібла були зовсім не тією жаданою знахідкою, на яку очікував Мальцев. З такого улову собі ловити вже нічого.
Каблучки, ланцюжки і сережки, а ще — золоті і срібні мініатюрні фігурки ніг та рук, вух та навіть внутрішніх органів — підношення у подяку Богові за зцілення — то була, вочевидь, лише крапля в морі від описаних Мальцеву тарнорудських церковних скарбів. Іван злостився, поглядаючи у бік Тарноруди польської: сусідній храм Святого Станіслава добре проглядався навіть звідси: там, певно, і знайшли притулок куди більші цінності, таємно переправлені селянами з радянського боку. І через це Мальцев просто скаженів.