Тепер не дістанешся… Надійно, як у сейфі!
Чому раніше не поспішав сюди, а так необачно дозволив скористатися можливістю переправити старовинні безцінні ікони та начиння за Збруч, до поляків? Адже чув, що храми лівобережної Тарноруди завжди славилися неабиякими цінностями!
Кинувся вже тоді, коли стало відомо, що навіть православні образи вночі переправляють до поляків — човнами та убрід. І польські прикордонники тому на заваді не ставали, допомагали вивантажувати на берег. Рятували, значить, церковне добро від совєцької власті.
Допитав пів-Тарноруди. Шикував перед храмом жінок і дітей. Залякував, погрожував розстрілом. Дарма.
Затялися, мовчали.
Ніхто начебто не знав, де подівся образ, давня копія з оригіналу. Дехто, правда, із допитаних під страхом смерті натякав на Йосипа Жезніка, місцевого млинаря, що був у добрих стосунках із католицьким ксьондзом, та як не шукали на обійсті і у самому млині, але відшукати бажане так і не вдалося. Побитий Жезнік тільки раз по раз повторював: нічого не ховав, нічого не знаю.
Лузаючи гарбузове насіння, Мальцев вислухав чергове донесення Колесника про те, що більше нічого цінного у храмі не знайдено. Той видерся до нього аж на хори, де був старий орган — кажуть, найкращий у всій дієцезії.
Звідси, з хорів, увесь храм був як на долоні — ніхто з солдатів нічого не приховає зі знайденого. Іван вислухав Колесника і розчаровано махнув рукою, — мовляв, іди геть. Натиснув ногами на педалі, а пальцем вдарив по старій кістяній клавіші органу, видобув каламутний звук, наче вітром у димарі загуділо. Тупо дивився на прилипле до органної клавіші соняшникове насіння і відчував, як всередині хвилею піднімається роздратування.
Привели диякона Крушанівського. У брудному, закривавленому спідньому, розм’яклого і потовченого, як часник у ступі.
— Підійди! — поманив його пальцем. Подивився у вицвілі очі. — Іграєш? — кивнув на клавіші.
Крушанівський у відповідь мовчав. Стиснув зуби, аби не заскавуліти від болю. Тільки споглядав плювки та лушпиння, розкидане під ногами.
— То іграєш чи ні? — перепитав Мальцев. — Чєво мовчиш? Невже так важко відповісти?
— Так, граю, — проказав Крушанівський ледь чутно. — Грав. — поправив себе за мить. Руки з поперебиваними пальцями тремтять, обличчя усеньке в кровопідтьоках та синцях. Останні кілька днів він очей не склепив, та ніхто й не давав йому спати. Усе випитували то про церковне золото, то про ікону. Били, мордували спрагою, пальці дверима затискали. Вивідували, чи знає, хто у Тарноруді переховує церковне начиння і де.
— Іграй! — наказав Мальцев, переводячи погляд з обличчя Крушанівського на його понівечені пальці.
Той ледве підняв праву руку.
— Не слухається… — прошепотів. — Пальці перебиті.
— Іграй! — гаркнув Мальцев. — Іграй, собако! Ілі тобі руки сокирою затесати?
Крушанівський повільно підійшов до органу, важко сів на місце Мальцева. Перемагаючи біль, вклав розпухлі, посинілі пальці на старі кістяні клавіші, що за десятиліття витерлися під його пучками до ямок, та, скривившись від болю, натиснув на педалі.
— Іграй! — наказав Мальцев. — Іграй!
— Не знаю, що грати, проте пана… — простогнав Крушанівський. — Та й без нот… І такими руками я грати не в змозі…
— Іграй, бо пристрелю!
На чолі Крушанівського виступив рясний піт. Спробував пальцями рухати по клавішах… марно!
— Ну то що? Як не іграєш, то, може, про золото розповіси? — Мальцев зневажливо подивився на старого.
— Усе, що в храмі було, ви забрали, — відказав той. — Більше нічого немає.
— А Образ? — знову запитав Мальцев. — Де копія того образу? Хто його заховав? Ну? — крикнув він просто на вухо Крушанівському. — Признавайся, то Жезнік? Моє терпіння не безконечне! Якщо хочеш жити — говори! На той бік переправили, га?
— Я не знаю! — простогнав Крушанівський, встаючи. — Ключі від храму є також у громади. Жінки тут прибирають щодня… Будь-хто міг прийти і забрати ту ікону вдень чи вночі. Я, проте пана, у костелі не ночую…
— Не ночуєш, кажеш… — гмикнув Мальцев. — Що за жінки? Імена, де саме живуть?
Крушанівський заплющив очі. Зрозумів: кожне його слово обертається як не проти нього, то проти інших. Притиснув до себе понівечені руки.