(О, звісно, відтоді все змінилося до невпізнанності! Працівники паризьких мерій і комісаріатів уже не зневажливі, похмурі й недоброзичливі — чим так славилися раніше. У наш час, переступаючи поріг паризької установи, потрапляєш у стан, близький до екстазу. Стіни вкриті радісними, яскравими фресками, що аж очі сліплять; усі без винятку працівники вранці, перш ніж встати з ліжка, обов’язково кохалися, тож їхні обличчя досі напружені і схвильовані, вони дивляться на вас вологими поглядами, вислуховують ваші проблеми зі щирою приязню, внаслідок чого, запросивши вас ґречно сісти до зручного крісла, вкладають вам до рук один із шедеврів світової літератури — Антона Чехова чи Карсон МакКаллерс — і просять трошечки зачекати... і ваші проблеми миттю знаходять гавань і вирішення.)
Рафаель із запалом віддається справі, не боїться нічого. Сімейні гроші матері і ліберальні погляди батька з ранньої юності навчили його повністю довіряти собі. Він має права — а якщо якимсь дивом якогось права йому бракує, має засоби придбати відсутнє. Отже, він супроводжує Заффі кабінетами мерії, замість неї заповнює формуляри, ввічливо сперечається з бурмилами-чиновниками, обличчя яких немов кам’яні, а слова годі розібрати.
Аби в подібній ситуації виграти справу, треба мати майже казковий набір козирів (французьке походження, біла шкіра, особистий шарм, грошовий шарм, притлумлена погроза звернення до начальства тощо); у Рафаеля Лепажа всі ці карти наявні; отож, його шлюб із Заффі здійсниться в мерії VI-го округу Парижа, на площі Сен-Сюльпіс, уже за два тижні після подання заяви.
21 червня — межень. Цього дня, ще не усвідомлюючи цього, Заффі вже носить під серцем дитя. Вагітна вона лише тиждень, менструальний цикл іще не порушився — саме тому на ранок заручин Рафаель тривожиться, коли вона на кілька хвилин зникає у ванній, щоби зблювати.
21 червня 1957 року — чудова погожа днина! Не так спекотно, як того дня — лише три тижні тому, — коли тіла Рафаеля і Заффі сплелися вперше. Ранок ясніє, мерія заповнена сонячним промінням, воно співає на світлій деревині паркету, балюстради і поручнів сходів; важко повірити, що це та сама будівля, де Рафаель уже два тижні бігає з кабінету до кабінету, застосовуючи весь свій шарм, максимум грошей і впливу, щоби вирвати чиновників із затятого тупого мовчання. Саме слово «мерія — mairie» цього рання скидається на анаграму слова «наречений — marié».
Вони взяли шлюб. Проста цивільна церемонія, без усіляких співанок. За свідків стали Мартен — приятель-тромбоніст із площі Кліши — і його дружина Мішель. Кожен присягнув у тому, в чому мав присягнути, і підписав те, що мав підписати. Прийшла мить цілуватися. Рафаель поклав на вуста Заффі чистий тремтливий цілунок, найніжніший цілунок у своєму житті, цілунок у дусі Дебюссі — достоту «Прелюдія до пообіднього відпочинку фавна».
Однак прощання із цнотою не змінило вуст Заффі. Як і до шлюбу, вони ані літери чуттєвості не промовляють.
Відтепер Заффі зветься мадам Лепаж.
Наступного ж опісля церемонії дня, прихопивши свідоцтво про шлюб, вона чимчикує до посольства Федеративної республіки Німеччини (ніби за іронією розташованого на авеню Франкліна Рузвельта) і залишає свій паспорт. Німецькі чиновники прудкіші за французьких — новий документ вона отримує вже за тиждень. Старий їй повертають із обрізаним кутком — щойно опинившись удома, вона розриває його на шматки і кидає у смітник.
Прізвище її батька, фамільне прізвище, яке вона носила впродовж двадцяти перших років свого існування, забуте назавжди.
Чи не з цієї причини Заффі пожадливо і проти всіх сподівань відповіла Рафаелеві «Гаразд» на пропозицію шлюбу?
Хтозна, що це було — нерозважливий вчинок із його боку чи приховані мотиви з її боку, — однак лінії їхніх доль відтепер нерозривно пов’язані: навіть якщо їм про це ще невідомо, юна німкеня та її француз-чоловік чекають на дитину. Будується нова ера, що стане генетичним перехрестям двох таких різних людей...
І немає на те вже ради: їхні рішення, їхні вчинки матимуть неминучі наслідки.
V
Перша шлюбна ніч нічим не відрізняється від уже пережитих ними разом у цьому самому ліжку ночей: Рафаель робить Заффі кохання і засинає. Він спить мирним дитячим сном — і вражає контраст між обличчям з янгольським виразом і лисиною зрілого чоловіка. Прекрасні волохаті груди, оголені цієї теплої червневої ночі, тихо підносяться і опадають, слідуючи за рівномірними рухами легенів. Поміж багатьох інших рис Рафаеля є й одна дуже цінна — він ніколи не хропе під час сну: завдяки майстерному володінню своїм диханням переходи між вдихом і видихом завжди вільні.