Щодо Заффі, то вона, як завжди, дивиться в стелю. Засинає лише близько четвертої ранку — і спить тривожно, здригаючись, хоч це аж ніяк не турбує сну її новоспеченого чоловіка.
Та їй невідомо, що Рафаель поставив будильник на шосту ранку. Він стоїть зовсім поруч на тумбочці — Рафаель сподівається, що прокинеться вмить і не дасть будильнику пробудити Заффі. Він хоче зробити їй сюрприз — купити круасанів у булочній навпроти; уперше саме він приготує сніданок і принесе їй його в ліжко. Він хоче побачити, як осяється її обличчя, як її плоть оживе під його пальцями... Йому відомо, що вона не кохає його — поки що не кохає; але він вірить у ліпше. Достоту як в музиці (вмовляє себе Рафаель): пристрасть — ніщо без терпіння і праці... та поволі вона приходить. Так буде і з їхнім шлюбом. Про інакше він навіть і думати не хоче. Досі він досягав усіх цілей, які ставив перед собою, винятків не було. Певно, саме тому він так добре спить.
Ніч іде собі геть так-сяк, і перші промені сонця проглядають крізь віконниці спальні на вулиці Сени. (Віконниці, звісно, зачинено, та якщо їх розчинити, можна побачити, що вікно виходить на внутрішній дворик, повний клумб і горщиків з квітами на підвіконнях, зарослий плющем і диким виноградом; можна почути спів голубів і синиць, ластівок і малинівок... правду кажуть — у старовинному центрі Парижа гроші дають змогу вуличним мешканцям відчути себе за містом.)
Дзвонить будильник.
Ідилія перекидається на хаос.
Заффі із заплющеними очима волає і б’ється в ліжку.
Рафаель навздогад простягає руку до тумбочки і перекидає будильник, який стрибає по всій кімнаті і зупиняється біля дверей, продовжуючи голосно дзеленчати — а Заффі тим часом реве пронизливо й болісно, реве майже як мале дівча.
Спантеличений Рафаель, у паніці, ще не прокинувшись остаточно, у темряві намацує клятий будильник, нарешті знаходить його, вимикає — і обертається.
Заффі скрутилася калачиком під ковдрою.
Рафаель знічений. Бідолашний приголомшений чоловік. Він підходить до ліжка і кладе на калачик тремтливу руку.
Калачик підскакує, відкидає ковдру, розгортається вмить, перетворюючись на оголене тіло жінки, яка прожогом кидається до ванної кімнати — і блює, блює, блює...
Он воно що... В очах Рафаеля зблискує розуміння. Йому здається, що він щось зрозумів (а як бути з будильником? і з виттям?). Невже його кохана Заффі, його люба, обожнювана дружина вже чекає від нього дитину?!
З головою, що обертом іде від щастя, він сідає на ліжку. Вслухається в тікання годинника. Майже метроном — сто двадцять ударів за хвилину; Рафаель заміряє за ним ритм свого серця. Ясна річ, скоро він стане батьком. Спокійний і водночас не тямлячи себе від радощів, він рахує: серце тікає майже так само швидко, як і годинник. Він буде батьком!
Повертається Заффі — на ній одна з дюжини льоль, що він їх подарував їй на весілля. Жовтий шовк надає її обличчю зеленуватого відтінку.
Та вона опанувала себе, навіть усміхається. Заффі каже:
— Наснився поганий сон. Вибач. Я не хотіла тебе налякати.
— Не вибачайся, — відказує Рафаель, куйовдячи її коси. — Мені до вподоби несподіванки! Ніби прокинувся посеред Будинку з привидами під час Ярмарку Трону[14]. Слухай, тепер серйозно... усе гаразд?
— Так, але... трохи болить живіт.
— Знаєш що, о моя дорогенька Заффі? — каже на це Рафаель, просуваючи руку під жовтий шовк і проводячи нею по животу.
— Що?
— Я тут подумав... нудота... чи не носиш ти випадково отам маленького Рафаеля Другого, га?
Із зеленого обличчя Заффі миттю стає білим, як сніг.
— О ні, — дуже глухо мовить вона, і цілком ясно, що це «О ні» означає не «Я не вірю», а «Світу прийшов гаплик».
— Люба моя, серце моє! — шепоче Рафаель. І міцно пригортає її до себе.
Жінки при надії звичайно щасливі, — міркує він. Перші тижні через потрясіння гормональної системи вони часто страждають від нудоти, та потім — потім розквітають, наповнюються теплом і спалахують внутрішнім сяйвом... Рафаеля аж розпирає від гордощів. Він пишається не лише тим, що зачав дитя, а й тим, що знайшов (навіть і не шукаючи) геніальне вирішення проблем Заффі — материнство.
Авжеж, йому відомо, що в Заффі проблеми. Він не дурень і не сліпий. На початку, тієї самої миті, як побачив цю дівчину на порозі квартири, він помітив у ній рану й відчув, що в лоб тут не підеш. Саме тому він нічого не питав її про дитинство: окрім смерті батьків, він не знає нічого з того, що пережила його подруга до того моменту, як — сорок днів тому — натрапила на оголошення «Шук. прислугу жін. для прибир.» у «Le Figaro». Проте Рафаель — оптиміст. І волюнтарист. І — що важливіше — щиро закоханий. Він переконаний, що таємнича рана загоїться його зусиллями і завдяки його коханню, і до Заффі повернеться радість життя, яку з нею розділить він. І хіба можна знайти певніший спосіб досягнути цієї мети, аніж носити в собі і своїм тілом давати... нове життя?
14
Ярмарок Трону — велике щорічне весняне свято в Парижі у Венсенському лісі, яке відзначають з 957 року на честь Святого Антонія.