__________
* — Яблуками? — здивувався я. — Це так примітивно, згадувати їх!
— Авжеж, — погодився Монтал. — Це несмак — вживати сам предмет ейдезису в метафорі. Тут вистачило б і тих двох слів, що найчастіше повторюються від початку розділу: «висіти» й «золотий»…
— …що вказують на золоті яблука Гесперид, які висіли на гілках, — кивнув я. — Так, знаю. Тому й кажу, що ця метафора примітивна. До того ж я не впевнений, чи пироги з яблуками сходять…
— Годі вже балакати. Перекладай далі.
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Мугикаючи якусь пісеньку, Крантор припинив мішати, узяв золотий ополоник, що висів на тринозі, зачерпнув варива й підніс до носа. Звивиста струминка пари, що заволокла йому обличчя, здавалося, виходила з його ж рота.
— Гм. Трохи гаряче, але… Пий. Тобі поліпшає.
Він підніс ополоник до Гераклових губ, чим викликав гнів у Цербера, який, схоже, узяв за образу те, що господар пропонує щось спершу не йому, а цьому гладунові. Геракл, який вирішив, що іншого вибору в нього нема, а до того ще й відчував спрагу, трохи відсьорбнув. Це був якийсь зерновий відвар, нудко-солодкавий із гострим присмаком. Крантор нахилив ополоник, і значна частина його вмісту вилилася Гераклові на бороду й туніку.
— Ну ж бо, пий.
Геракл випив.*
__________
* — А можна й мені попити? — запитав я щойно Монтала.
— Зачекай. Я принесу води. Мені теж хочеться пити. Мене не буде стільки часу, скільки тобі потрібно, щоб написати примітку про цю перерву, тож навіть не думай, що тобі вдасться втекти.
Правду кажучи, я про це й не думав. Монтал дотримав слова: він уже повернувся з карафкою і двома чашками.
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
— Це кіон, так? — відсапуючи, запитав потому.
Крантор кивнув і повернувся до жарівні.
— Невдовзі він почне діяти. Ти й сам це відчуєш…
— У мене руки холодні, як змії, — пожалівся Геракл. — Чому б тобі не розв’язати мене?
— Коли кіон подіє, ти сам зможеш звільнитися. Прихована в нас сила, яку розум не дозволяє нам застосовувати, — просто неймовірна…
— Що зі мною сталося?
— Боюся, тебе вдарили по голові й привезли сюди на возі. До речі, декому з наших було ой як непросто вибратися з Міста: архонт уже попередив вартових… — він відвів чорний погляд від казанка і здійняв його на Геракла. — Ти нам добряче нашкодив, багато хто мало не постраждав.
— Таж вам подобається страждати, — зневажливо відказав розгадник і запитав: — То ви втекли?
— О так, усі. Я трохи затримався, щоби провести з тобою симпосій за чаркою кіона й погомоніти трохи… А всі решта подалися шукати собі нових пристановищ.
— Ти завжди був їхнім ватажком?
— Нічий я не ватажок, — Крантор злегка вдарив гілкою казанок, наче це він його запитав. — Я важлива особа в нашій спільноті, це й усе. Я прибув, коли нам стало відомо, що Трамахову смерть розслідують. Нас це здивувало, адже ми не сподівалися, що виникнуть підозри. Те, що слідство провадив ти, не полегшило мені роботи, але уприємнило її. Власне кажучи, я погодився взятися за неї саме тому, що знав тебе. Моє завдання полягало в тому, щоб ошукати тебе… і це, треба віддати тобі належне, виявилося непросто…
Він підійшов до Геракла, тримаючи гілку між пальцями, немов учитель, який промовисто бавиться різкою перед учнями, щоб добутися від них поваги.