Він спокійно всміхнувся.
— Я згоден із вашими висновками, — пояснив він, — однак ейдетичні тексти — оманливі. Майте на увазі, що ви маєте справу з речима цілковито уявними — навіть не словами, а… ідеями. Викристалізованими образами. Як ми можемо бути певні в тому, яке саме ключове повідомлення автор мав на думці?
— Дуже просто, — відказав я. — Досить лише перевірити нашу теорію. Третій подвиг, згідно з більшістю переказів, — лови Ериманфського вепра. Якщо образом, прихованим у третьому розділі, виявиться вепр, ми матимемо ще одне підтвердження нашої теорії…
— І так аж до кінця, — спокійнісінько додала Єлена.
— У мене є ще одне зауваження, — Елій пошкріб лисину. — У ті часи, коли написано цей твір, Гераклові подвиги не були жодною таємницею. Навіщо приховувати їх за допомогою ейдезису?
Запала мовчанка.
— Слушне зауваження, — визнала Єлена. — Можна припустити, що автор застосував ейдезис у ейдезисі, і Гераклові подвиги своєю чергою приховують інший образ…
— І так аж до нескінченності? — урвав її Елій. — Тоді нам ніколи не дізнатися первинної ідеї. Десь потрібно зупинитися. Інакше, якщо дотримуватися твого погляду, Єлено, кожен текст передає читачеві якийсь образ, той образ, своєю чергою, передає ще один, а той — ще один, і ще один… У такому разі було б неможливо читати!
Обоє поглянули на мене, чекаючи на мою думку. Я визнав, що також цього не розумію.
— Оригінальний текст видав Монтал у своїй редакції, — сказав я, — але незбагненним чином він, схоже, нічого не помітив. Я написав йому листа. Можливо, його відповідь нам чимось допоможе…
— Монтал, кажеш? — Елій здійняв брови. — Гай-гай, боюся, ти змарнував свій час… Хіба ти не знав? Усі про це говорили… Монтал помер торік… Ти теж не знала, Єлено?
— Ні, — зізналася вона і співчутливо глянула на мене. — Оце так не пощастило.
— Авжеж, — кивнув Елій і обернувся до мене. — Монталова редакція первопису — єдина, а твій переклад — перший, отже виявити головний ключ «Печери ідей», схоже, випало тобі…
— Неабияка відповідальність, — пожартувала Єлена.
Я не здобувся на відповідь. Досі не можу викинути це з голови.
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
3*
__________
* «Квапливо й недбало. Слова течуть річищем кострубатого, а часом і зовсім нечитного почерку, немовби переписувачеві бракувало часу на цей розділ», — так коментує Монтал оригінальний текст. Я ж зі свого боку пильними очима стежу за словами, щоб «спіймати» серед них свого вепра. Беруся до перекладу третього розділу.
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Схоже, настала слушна нагода, щоб на мить перервати стрімкий перебіг цієї історії і кількома словами швиденько описати головних героїв: Геракла, сина Фрініха, із дему Понтор, та Діагора, сина Ямпсаха, із дему Медонт. Хто вони були? Ким вважали себе? Ким їх вважали інші?
Про Геракла слід сказати, що**…
__________
** «Далі йдуть п’ять рядків, які неможливо розібрати», — запевняє Монтал. Мабуть, почерк у цьому місці геть жахливий. Монтал стверджує, що з усього абзацу йому вдалося на превелику силу відчитати лише чотири слова: «таємниці», «жив», «дружина» і «гладкий». Не без іронії видавець оригіналу додає: «Читачеві доведеться відтворити Гераклову біографію на основі цих чотирьох слів, що видається неймовірно простим і водночас украй складним завданням».
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Про Діагора***…
__________
*** Три рядки, що їх невідомий автор присвятив Діагорові, лишилися так само невідомими. Монтал з тяжкою бідою спромігся розібрати лише ці три слова: «жив?» (разом зі знаком запитання), «дух» і «пристрасть».
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Тепер, коли читач ознайомлений із подробицями життя наших героїв, ми, не гаючи часу, відновимо розповідь про те, що сталося в портовому місті Піреї, куди Геракл і Діагор подалися на пошуки гетери Ясінтри.
Вони шукали її у вузеньких вуличках, якими стрімко линув запах моря; шукали в темних проймах розчинених дверей; шукали тут і там, серед невеличких гуртів мовчазних жінок, які всміхалися, коли Геракл і Діагор підходили до них, і миттю серйознішали, коли чули їхні запитання. Вони шукали її в горішніх і в долішніх кварталах, на пагорбах і на схилах, що спускалися до краю океану, тонучи в ньому; шукали на тому чи тому розі вулиці, де стояла мовчазна тінь — чоловік або жінка. Вони розпитували про Ясінтру старих жінок, які досі фарбувалися — їхні позбавлені виразу бронзові обличчя, вкриті білилами, видавалися такими самими древніми, як і довколишні будинки. Геракл і Діагор вкладали оболи у тремтячі й потріскані, наче папірус, руки і слухали дзенькіт золотих браслетів, коли ці руки здіймалися, щоб указати напрямок до певного місця чи людини: запитайте Копсія… Меліта знає… може, вдома у Талії… Амфітріта теж її шукає… Ео довше за мене живе в цьому кварталі… Кліто краще їх знає… я не Талія, я Меропа. А очі жінок під обтяженими фарбами, напівопущеними повіками, меткі й рухливі, увінчані короною чорних вій, оточені шафрановими, блідо-жовтими або червонувато-золотими візерунками, — ці очі бігали швидко-швидко, неначе були вільні лише в погляді жінки, неначе панували лише поза чорнотою зіниць, що іскрилися… насмішкою?., пристрастю?., ненавистю?.. Тимчасом як жорсткі губи, кам’яні обличчя й короткі відповіді приховували думки — очі були верткі, проникливі, страшні.