__________
* Дивує, що Монтал у своєму ґрунтовному виданні оригіналу жодного разу не згадує про виразний ейдезис, який проявляється в тексті — щонайменше цього першого розділу. А втім, можливо й те, що цей цікавий художній засіб був йому невідомий. Як приклад для допитливого читача я розповім відверто (бо ж перекладачеві у своїх примітках належить бути відвертим, вигадка — це привілей автора), як виявив образ, прихований у цьому розділі. Я наведу коротку бесіду, яку мав учора з подругою Єленою, ерудованою і вельми досвідченою колегою. Під час розмови зринула тема моєї роботи, і я з запалом повідомив, що «Печера ідей», твір, який я почав перекладати, — це ейдетичний текст. Єлена якусь хвилю лише дивилася на мене, у лівій руці тримаючи за хвостик черешню з тарілки, що стояла поруч, а тоді перепитала:
— Який текст?
— Ейдетичний. Ейдезис, — став пояснювати я, — це художній засіб, який винайшли давньогрецькі письменники, щоб лишати у своїх творах підказки або приховані повідомлення. Він полягає в повторенні певних метафор або слів, виокремивши які, проникливий читач отримає ідею або образ, не пов’язаний із основним текстом. Архінус Коринфянин, приміром, у довгому вірші, начебто присвяченому польовим квітам, за допомогою ейдезису приховав щонайдокладніший опис коханої. А Епаф Македонянин…
— Як цікаво, — знуджено всміхнулася Єлена. — А можна дізнатися, що приховує цей твій анонімний текст «Печери ідей»?
— Я знатиму, коли перекладу всю книжку. У першому розділі найчастіше трапляються слова «волосся», «грива», а також «рот» і «паща», які «кричать» або «ревуть», але…
— «Грива» і «паща, яка реве»?.. — невимушено урвала вона мене. — Ідеться ж про лева, хіба ні?
І кинула до рота черешню.
Я завжди ненавидів цю здатність жінок приходити до істини без зусиль, найкоротшим шляхом. Тепер настала моя черга мовчки витріщатися на неї.
— Ну так, лев, ясна річ… — зрештою пробурмотів я.
— Ось тільки не збагну, — вела далі Єлена, не надаючи справі особливої ваги, — чому автор вважав ідею лева такою секретною, що вирішив приховати її за допомогою цього… як ти казав?
— Ейдезису. Ми дізнаємося це, коли я завершу переклад. Ейдетичний текст можна зрозуміти, тільки прочитавши його від початку до кінця, — сказав я, тим часом думаючи: «Ну звісно ж, лев… І як це мені раніше не спало на думку?»
— Гаразд, — мовила Єлена, вочевидь вважаючи розмову закінченою. Вона зігнула в колінах довгі ноги, які досі лежали простягнуті на стільці, поставила тарілку з черешнями на стіл і підвелася. — Тоді перекладай далі, а потім розкажеш мені.
— Дивно, що Монтал не зауважив нічого в оригінальному рукописі… — сказав я.
— То напиши йому листа, — порадила Єлена. — Виявиш себе з хорошого боку й заслужиш на похвалу.
І хоча я спершу вдав, ніби не згоден (щоб вона не помітила, що вирішила всі мої проблеми одним махом), зрештою я так і вчинив.
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
2*
__________
* «Поверхня папірусу слизька: пальці ковзають по ній, немов по змащеній олією. Центральна частина крихка на дотик і лущиться», — так описує Монтал аркуш папірусу, яким починається другий розділ. Може, його виготовили з волокон різних рослин?
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Рабині підготували тіло Трамаха, сина вдови Етіди, відповідно до звичаю: жахливі рвані рани натерли маззю з лекіфа[12]; ковзаючи вправними пальцями по знівеченій шкірі, намастили її ароматичними оліями й пахощами; тіло вбрали у чисту одіж і загорнули в тонкий саван; обличчя лишили незатуленим і міцно підв’язали щелепу, щоб приховати моторошний позіх смерті; під ослизлий язик поклали обол — плату перевізникові Харону. Відтак тіло поклали ногами до дверей на встелене миртом і жасмином ложе — чування під наглядом невеличкої сірої постаті Гермеса-заступника мало тривати цілий день. Перед входом до саду стояв арданіон — амфора з очисною водою, що мала свідчити про трагедію і слугувати для очищення відвідувачів від дотику до невідомого. Опівдні вияви співчуття стали множитися, а наймані голосільниці завели хвилясте поспів’я. Пополудні зміїста вервечка жалібників простяглася вздовж усієї садової доріжки: кожен мовчки чекав у вогкій прохолоді дерев своєї черги, щоб зайти до будинку, пройти перед тілом і висловити співчуття родині. У ролі амфітріона[13] виступав Дамін із дема[14] Клазобіон, Трамахів дядько. Він був чоловік заможний, володів човнами й срібними копальнями в Лавріоні, і його особа принаджувала багатьох. Утім, було кілька відвідувачів, що прийшли на згадку про Мерагра, Трамахового батька (що був засуджений і страчений за зраду демократії багато років тому) або з поваги до вдови Етіди, яка успадкувала чоловікову ганьбу.
12
Лекіф — давньогрецька посудина з вузькою шийкою і маленькою ніжкою. Зазвичай у лекіфах зберігали оливкову олію або мазі. У V ст. до н. е. їх також використовували як поховальний дар.
13
Амфітріон — герой давньогрецької міфології, чоловік Алкмени, яка за його відсутності розділила ложе із Зевсом і зачала Геракла. Його ім’я використовується як синонім гостинного господаря. Щоправда, такого значення воно набрало значно пізніше, завдяки Мольєровому трактуванню образу Амфітріона в однойменній п’єсі.