— Який нас усіх цікавить, — холодно зауважив смаглявий.
Жінка вишкірилася, й цей вишкір страшнувато контрастував з м’якими рисами домогосподарки.
— Добрий Лікар використовував методи, що призводили до каліцтв, — ніби нічого й не сталося продовжував смаглявий. — Ми сподіваємося… знайти інший шлях.
Жінка гмикнула, всім своїм виглядом тавруючи співрозмовника за неправду.
— Одне можу сказати напевно, — на обличчі смаглявого не здригнувся жоден м’яз, — дві Глави навколо об’єкта не тупцюватимуть. Або Пізнавальна, або ми втрачаємо свій шанс.
Стало тихо. Чоловік з емблемою Робочої глави нарешті всівся в кріслі й полегшено відкинувся на спинку — немовби все, що буде далі, його не стосувалося.
— Тодіне, — повільно, ніби міркуючи, запитав бородань, — ви справді можете… одержати ТОЙ результат?
— Майже напевно, — пробурмотів зеленоокий, дивлячись на світний екран.
— Ви розумієте, що це означає?
— Розумію краще за вас! — глибокий голос смаглявого прозвучав несподівано різко. — Чудово розумію, що… але якщо ми сховаємо голову в пісок — ми програємо майже напевно! Метод Доброго Лікаря спливе рано чи пізно, а так ми могли б… грубо кажучи, знайти протиотруту. Досліджувати механізм… Донор з’являється раз на сто років! ТАКИЙ донор! Така можливість, а ви…
— Який темперамент, — жінка криво посміхнулася. — Розумію, Тодіне, чого ваші пацієнти так вами захоплюються… А пацієнтки особливо.
— Ви мені лестите, — відгукнувся смаглявий, миттю заспокоюючись. — Але як доказ, це ваше зауваження… небездоганне.
— Ми не зможемо забезпечити герметичність інформації, — жінка міцно стисла губи, одразу ж утративши подібність з домогосподаркою. — Охоронна категорично проти.
— Це її природний стан, — утомлено пробурмотів зеленоокий.
— Не треба, Тодіне, — роздратовано зронив бородань. — Усі нервуються… Ваш проект справді може спричинити руйнування особистості донора?
Зеленоокий мовчав.
Люди за круглим столом чекали його відповіді, але він мовчав, і відблиски барв з екрана робили його мовчання мальовничим, майже карнавальним.
Чоловік з лицем, як емблема, складав білий аркуш паперу. Удвоє, учетверо, увосьмеро, ушістнадцятеро…
Жінка з зовнішністю домашньої господарки тарабанила нігтями по своїй пилочці. На щоках її палали червоні плями.
Блідий юнак за плечем зеленоокого нервово сопів.
Двоє похмурих чоловіків, що сиділи праворуч і ліворуч від жінки, похмурніли дедалі більше.
По периметру великої круглої кімнати йшла, опустивши хвоста, невелика сіра кішка.
Ледь чутно гурчав кондиціонер.
— Починайте, Тодіне, — поволі мовив бородань. — Починайте, але… в разі застосування травматичних методів вам будуть потрібні особливі санкції. Звертайтеся в координатуру.
Жінка рвучко підняла голову — бородань зупинив її порухом руки. Сказав сухо, ні до кого зокрема не звертаючись:
— Повноваження за фактом антивіктимної поведінки передаються Пізнавальній главі і панові Тритану Тодіну особисто. Пізнавальна глава повинна особливо дбати про збереження інформації і по змозі щадити людські права суб’єкта… Усе, панове. До появи додаткових обставин питання цілком вирішено.
Чоловік із зеленими очима відкинувся на спинку крісла.
Якщо він і був задоволений — зовні це не проявилося ніяк.
Розганяй пробіг очима по оберемку ксерокопій, довго вивчав ядучий допис у «Пліткарці», нарешті, гмикнувши, підняв очі на Паулу:
— Мало.
— Скільки було, — Паула прекрасно знала, що цим «мало» відгук про її роботу не обмежиться.
— Довго запрягаєш, Німробець. По верхах хапаєш… Касети від Ковича вже мають лежати отут! — і Розганяй пальцем вказав місце для касет на своєму захаращеному столі.
Паула зітхнула:
— Він хоче особисто з режисером…
— Та мені начхати, що він хоче! Це твоя робота, ясно? Не в «скляночці» каву пити цілими днями і не з операторами женихатися, а розкрити рота, домовитися з Ковичем і принести мені касети!..
Паула спалахнула. Докір був напрочуд несправедливий.
Сьогодні вранці вона справді випила в «скляночці» дві чашечки кави, але тільки тому, що в неї злипалися очі! Тільки тому, що вона до ранку боялася лягти в ліжко й заснула на світанку, в кріслі, за розшифровкою якогось дурного інтерв’ю! 1 проспала — о щастя, глибоко й без сновидінь — усього дві години чистого часу! Та Розганяй про це нічого не знає, а цілком безпідставно лає за каву і за операторів, бо в «скляночці» Паула зустріла Саву з чотирнадцятого каналу, а Сава її навіть НЕ ВПІЗНАВ!..