— Закінчуйте серію, Борк, — сказав незнайомець начебто байдуже, але Паулі одразу ж стало ясно, що лисий Борк — його підлеглий. І що начальник Борком незадоволений.
Експериментатор, досі червоний, кинув на Паулу войовничий погляд:
— Носіння темних окулярів призводить до імпотенції в чоловіків!
Паула зустрілася з незнайомцем очима. Стисла губи, намагаючись утримати на обличчі серйозний вираз:
— Ні-і…
— Кішки білої масті часто страждають на глухоту!
Паула завагалася, здивована питанням, — і тут незнайомець за спиною в лисого на мить заплющив очі.
— Так! — повідомила Паула радісно. Їй справді було приємно — так, наче на важливому іспиті їй зненацька й спритно підказали.
— Вечірні сутінки викликають тривогу!
— Ні! — гаркнула Паула, дивлячись на незнайомця.
— Використовувати жуйку неестетично!
— Так!
— Барвиста постіль краща за білу!
Паула знов завагалася — незнайомець легенько хитнув головою.
— Ні, — з гордістю повідомила вона лисому. — Нітрохи.
— Серію закінчено, — нудним голосом оголосив експериментатор не Паулі і не смаглявому, а, скоріше, власній клавіатурі.
— Я вільна? — життєрадісно поцікавилась Паула.
Лисий Борк засопів, причовпав до Паулиного крісла й почав знімати сенсори — Паула відразу ж засичала від болю, бо з першим же пластиром позбулася десятка волосинок на руці, тонких і непомітних, але цілком, як виявилося, відчутних.
— Обережно… Краще я сама…
Задзвонив телефон; Борк покинув Паулу й поспішив до апарата, якийсь час у тиші кімнати чулося тільки його незадоволене бурмотіння:
— Ні… Очевидно. Обробка даних… наперед сказати… то й призначте йому на сьому…
Паула з прикрістю дивилася на потворну петлю, що звисала з рукава її нового светра; тим часом незнайомець мовчки підійшов і став знімати з неї прищіпки та пластирі, швидко й спритно; вона була вражена, які в нього теплі руки, й боялася, що він почує від неї запах поту, — вона так змучилася в цьому кріслі, наче після бігу на довгу дистанцію…
— Уставайте.
Вона вчепилася за простягнуту долоню; в першу мить їй запаморочилась голова, через секунду вона із запізненням зрозуміла, що пора в туалет.
— Я… — вона розшукала під кріслом свою сумку, боязко покосилася на лисого Борка, потім на двері. — Мені б…
— Ходімо.
Кімната здавалася перевертнем — половину її було обставлено, мов шикарний кабінет, проте за напівпрозорою матовою фіранкою вгадувалися білі й нікельовані лиховісно-лікарняні обриси. Паула відчула тривогу; незнайомець приязно їй кивнув:
— Не любимо лікарів?
— А за що їх любити? — пробурмотіла Паула збентежено.
— Це як подивитися, — незнайомець усміхнувся. — Вас звати Паула Німробець. А я — Тритан Тодін… Просто Тритан. І я не лікар. Я експерт.
— Дуже приємно, — сказала Паула непевно.
Десять хвилин тому — в туалеті — вона облилася дезодорантом, навіть, здається, трохи перестаралася; вмилася, зачесалася, напудрилася й підфарбувала губи — усе з гарячковим поспіхом. І все одно розуміла, що вигляд має не найкращий. А який вигляд може мати жінка, якій три години морочили голову, а потім прилюдно обізвали дурною?!
Вона посовалася, вмощуючись у глибокому шкіряному кріслі, — міні-спідниця здавалась їй тепер особливо недоречною.
— Шкодуєте, що до нас прийшли?
Чоловік на ім’я Тритан ждав, очевидно, щирої відповіді.
Паула зітхнула:
— Шкодую.
Тритан усміхнувся знову:
— Наша провина… Моя провина.
— А до чого тут ви? — невпевнено спитала Паула.
Тритан сів за стіл, висунув шухляду:
— До того…
У руці його виявилась упаковка разових шприців: Паула сахнулася. Оце таке, з вогню та в полум’я…
— До того, — Тритан устав, виколупуючи з упаковки тонку довгу голку. — До того, що треба було заздалегідь припускати… Давайте руку.
Паула відсахнулась; Тритан засміявся, впіймав її за рукав светра, тицьнув голкою, спритно затяг назад постраждалу петлю, так, що від зіпсованого не лишилося й сліду:
— Ну от…
Паула долонею провела по рукаву. Навіть майстриня Стефана навряд чи зробила б краще.
— Ну от, — Тритан повернувся до стола, недбало впустив голку в пластмасовий кошик для сміття. — На жаль, перший ваш досвід роботи з нами виявився невдалий… І це майже трагічно, Пауло. Бо ви — дуже цінний працівник.
— Я не працівник, — гірко відказала Паула. — Я цей… піддослідний кролик. От…
— Ви більше не будете працювати з Борком, — сказав Тритан, і голос його став геть низький, зісковзнув на крайній для людини регістр.