— У цьому меню — все. Багато рецептів моєї бабусі й мами. Частину я привіз із закордонних подорожей. А деякі — суто мої «винаходи».
— А я в ресторанах і кафе нічого з грибів не бачив… Крім жульєну та грибної юшки «По-волинськи», — продовжив розмову Андрій Іванович.
— Ми готуємо з різних грибів: білих, лисичок. Але найчастіше використовуємо печериці. Я — за здорове харчування. А печериця не містить холестерину. І спектр її мінерального й вітамінного складу — широкий: калій, кальцій, магній, натрій, залізо, фосфор. І це ще не всі мікроелементи, необхідні для активного здорового життя. Для вегетаріанців печериця — незамінна. Її називають другим м’ясом. Доведено, що вітамін В, якого в них чимало, рятує від головних болів і втоми. А недавно дослідили, що регулярне споживання цього гриба є хорошою профілактикою ракових захворювань. У нашому меню знайдете страви і для романтичної вечері, і для ситного обіду. Наші кухарі можуть запропонувати смакоту для вагітних і мамочок, які годують, оскільки в печерицях — багато білка.
Ще до нашої ери єгиптяни називали гриби їжею богів і фараонів. Вважалося, що вони дарують безсмертя. Простолюд не мав права навіть торкатися до них. Пізніше в Європі печериці стали елітарною їжею. Фараони, європейські монархи та магнати, а тепер і ви, маєте можливість скуштувати унікальні страви з цього незамінного продукту. Не тільки втамувати голод, а й зміцнити своє здоров’я.
— Гарно сказали, — підмітив Андрій Іванович. — Приємно бачити, що і в нашому місті є люди, які багато знають про те, чим займаються.
— Все, переходжу на дієтичне харчування, а то так розпаслась… — продовжила Маргарита, поправляючи спідницю в зоні, прилеглій до талії. — Кажеш, і головного болю не буде? Це точно для мене. Назву страву «АнтиКопилова».
— Вміла би я так готувати, давно б заміж вийшла, — бурмотіла Катя, за порядком кладучи на свою тарілку по добрячій порції кожної страви з фуршетного столу.
— А цей салатик — саме для вас, Андрію Івановичу, — пожартувала Маргарита. — Називається «Мій генерал».
— Якщо з’їм, — зіронізував шеф, — то на ранок прокинуся генералом?
Або хоча б полковником?
— Та їжте і не сумнівайтесь! — заохотив Славко. — Так і буде, якщо перемножаться ваше бажання, потужна енергетика печериць і наші кулінарні здібності…
Салат і справді сподобався прокурору. За хвилину-другу тарілка була порожня. Видно, повірив у чудодійність печериць. Глянувши на здобне личко Андрія Івановича, ніхто не сказав би, що в його раціоні — самі салатики. Проте йому повнота личила. Вона гармонійно нейтралізувала професійно набуті суворість і твердість виразом доброї людини. Колеги навіть не уявляли Андрія Івановича іншим.
Гамір і веселу розмову компанії перервав великий гриб, точніше жіноча фігура в костюмі печериці. Вона швидко підійшла до компанії, роздала кольорові флаєри, доповнила їх цукерками. Відступила на два кроки, призупинилась. А за мить зникла серед гостей.
— Це в нас галюцинації від корисних страв? — поцікавилась із гумором Катя. — Чи у вас справді гриби ходять?
Славко взяв флайєр і сказав:
— При ресторані відкривається кулінарний клуб. Усі любителі готувати або ж навпаки — споживати, охочі поділитися своїми кулінарними здібностями з іншими або навчитися куховарити можуть його відвідувати. Буде цікаво. Приходьте й усе побачите, — і глянув на Маргариту промовисто, ніби запрошував її особисто.
— Заінтригував! — відповіла вона, поклавши руку на його плече. Славко помітив когось у протилежному кутку зали:
— Я скоро прийду, треба ще деяких людей пошанувати.
Марго помітила нездорові поповзи Катрусиних пальчиків по цукерковій обгортці й заповнила паузу гаслом:
— Земля — селянам! Вода — матросам! Солодке — дітям! Давай сюди цукерки, а то не можна дієту розбавляти солодким, — наказала Марго, забираючи в Каті цукерки. — А от у вас, Андрію Івановичу, відбирати «кеку» не маю права.
— Тримай! — буркнув прокурор і віддав Маргариті цукерки. — Я ж — не дитина…
Біля фуршетного столика, де малеча гралася повітряними кульками, зірваними з вхідних дверей, цукерки відразу знайшли законних споживачів.
— Дякую, тьотю! — почула Маргарита й замислилась. У якусь мить зловила себе на думці, що пора б і їй. Але ж де той, єдиний? Чи то за роботою нема коли, чи то вже смаки не ті. А ще трохи — і взагалі не буде ні з кого вибирати, ні кому. А «тьотя» відповідатиме і зовнішності, і статусу.
Із цими думками Марго повернулася до веселої компанії. А в голові теленькало: «Тьотя… Тьотя…»