— Дотримуйтеся в класі тиші, — нагадав Конрад. — Два додати три буде п’ять.
— Ми завжди так казали, — докинув Біл.
— Ти ба, які вони всі невігласи, — додав Бул.
— Фрідольфіно, а ти можеш сказати, скільки буде три додати три? — спитав Конрад.
Фрідольфіна зайшлася слізьми.
— О, вона дуже вразлива! — вигукнула Фріда.
— Може, нехай відповість хтось інший? — спитав Мурре.
— Не на це запитання, — сказав Конрад. — Але ти можеш відповісти, скільки буде три додати чотири.
— А чом би й ні, — відповів Мурре зі Скуґстібле.
— На перерві нам треба провітрити приміщення, — озвалась Ґуллан. — Щоб вивітрився запах хліва.
— Звісно, любонько, — згодився Конрад. — А тепер, крихітко Ґуллан, може, скажеш, скільки буде три додати чотири?
— Мабуть, п’ять абощо, — відповіла Ґуллан.
— Саме так, — сказав Конрад. — Цілком правильно. Це справді буде сім.
— Але ж вона сказала п’ять, — зауважив Рікард.
— Дотримуйтеся в класі тиші, — нагадав Конрад. — Вона сказала п’ять абощо, і таким чином мала на думці сім. Тепер спитаємо Пелле: скільки буде тридцять сім разів по шістдесят вісім?
Пелле облизав рожевого носа.
— Ну-у! — грізно наполягав Конрад. — Скільки?
— Від імені кота, що пильнує порядок, я мушу зазначити, що відповідати треба швидше, — сказав Монс.
— Правильно, — згодився Конрад. — Монс гарно пильнує порядок.
— Числа занадто важкі, — сказав Пелле. — Нехай пан учитель сам дасть відповідь!
— То ти вважаєш, що це вчитель повинен відповідати?! — закричав Конрад. — Ставай у куток!
— Та мені теж здається, що цікаво було б довідатися, скільки то буде, — озвалася Ґуллан.
— Ну, авжеж, я напевно можу сказати скільки, — мовив Конрад. — Немає в світі нічого легшого. Якщо хочеш знати, то це буде аж дев’ятсот шістдесят п’ять.
— Та ні! — крикнув Пелле. — Неправильно. Я підрахував на папері, що тридцять сім разів по шістдесят вісім буде дві тисячі п’ятсот шістнадцять.
— Дотримуйтеся в класі тиші, — нагадав Конрад.
— Але тут щось не так, — сказала Ґуллан. — Пелле має слушність, я бачу це з його папірця. Що ж ти за вчитель, якщо навчаєш помилок?
— Зараз нам ніколи про це розбалакувати, — роздратовано відрубав Конрад. — Тепер у нас буде гімнастика для хвостів!
— Е ні! — вигукнув Рікард. — Я теж сердитий. Ти задаєш запитання, на які сам не можеш відповісти. Що ж це таке?
— Важкий випадок, — мовив Біл.
— Це негарно, — додав Бул.
— Я забираю своїх дітей із цієї школи, — заявила Фріда.
— Ура! — вигукнув Фрідольф і в захваті перекинувся через голову.
— Мені цікавіше в своєму хліві, — сказав Мурре зі Скугстібле.
— Ходімо, Пелле, разом до кондитерської пані Ротстрем, — запропонувала Ґуллан.
І тоді всі, крім Конрада, Монса, Біла й Була, покинули школу. Біл і Бул теж хотіли йти, та Монс схопив їх за барки.
— Ви все-таки мої помічники, — сказав Монс. — Тож повинні лишитися й підтримувати в школі порядок.
Та, либонь, не скоро там дійшло б до того, щоб підтримувати порядок, бо Монс і Конрад після всього затіяли бійку, почали сичати, дряпатися і добряче одне одного потовкли.
— Як у школі весело, — мовив Біл.
— Страшенно весело, — згодився Бул.
П’ятий розділ
У кондитерській пані Ротстрем
Монс аж кипів од гніву, що з котячою школою зазнав повного фіаско. (Тобі не здається слово фіаско потішним? Коли хтось зазнає фіаско, то це означає, що все закінчується погано). Щодо котячої школи, то й справді жаль, що з такої доброї ідеї вийшов пшик.
Проте Монс був не з тих, хто з першого разу здавався.
— Школа повинна бути, — сказав він.
— Два додати два буде дев’ятсот шістдесят п’ять, — докинув Біл.
— Саме так, — додав Бул.
Монс, Біл і Бул пили збиране молоко в кондитерській пані Ротстрем на Горішній Замковій вулиці.
— Школа повинна бути, — повторив Монс. — Я дуже здивувався б, якби мені не сяйнула в голову ще блискучіша ідея.
— Яка ж? — в один голос спитали Біл і Бул.
— А ось яка, — відповів Монс. — Думаю, нам треба призначити Пелле Безхвостого учителем.
— Чудово, — докинув Біл. — Пелле добрий.
— І мудріший за нас, — додав Бул.
— Ну, не зовсім, — сердито сказав Монс. — Він пихатий, і ви повинні збагнути, що я призначаю Пелле учителем для того, щоб вибити з нього пиху.