Аж тут до кондитерської зайшли Пелле й Ґуллан з Аркадії. Біл і Бул злегка випустили кігті.
— Зараз же поховайте кігті! — шепнув їм Монс. — Тепер нам із ним не треба заводитися.
— Хочете сісти біля нас? — голосно спитав Монс Пелле і Ґуллан, а вигляд у нього був такий привітний, що Пелле неабияк злякався.
— Дякуємо, що питаєш, — відповів Пелле. — Та все-таки нам із Ґуллан хотілося б посидіти удвох.
— Але ж ви можете посидіти удвох і згодом, а спершу посидьте трохи з нами, — запропонував Монс. — І я тоді подивлюсь, як ви питимете вершки кожен зі свого блюдця. Або удвох з одного.
— О, дякую, — відповів Пелле. — Ми з Ґуллан залюбки п’ємо з одного блюдця.
— А я все-таки, Монсе, на тебе сердита, — сказала Ґуллан. — Того дня в шкоді ти поводився по-дурному.
— Я оце подумав, що ми могли б трішки погомоніти про школу, — сказав Монс. — Нікуди правди діти — вийшло дуже негарно. А все через того дурня Конрада.
— Що бажаєте? — підійшовши, спитала пані Ротстрем.
— Звичайно, вершки, мабуть, закінчилися, тож візьмемо, напевно, молока, — сказав Монс.
— Та ні-і, — відповіла пані Ротстрем. — Вершків сьогодні в мене вдосталь.
— Он як, — мовив Монс. — Гм. Ну, тоді одне блюдце для Ґуллан і Пелле.
— Велике чи мале? — спитала пані Ротстрем.
— Мале, — відповів Монс.
— Яка прекрасна сьогодні погода, — сказала Ґуллан.
— Надзвичайна, — згодився Монс. — Так от, про школу. Конрад, як було сказано, нікудишній учитель. А знаєте, хто міг би бути замість нього?
— Ти, — відповів Пелле.
— Ну, таке, звісно, можна припустити, — сказав Монс. — Та я маю іншу пропозицію. Нашим учителем будеш ти, Пелле.
— Я? — збентежився Пелле. — Ти думаєш, я зумію?
— А чого ж? Я вірю в це, — відповів Монс. — Звичайно, ти буваєш пихатий, але дурнем тебе не назвеш. Адже усі в школі помітили, як ти швидко полічив і назвав те важке число. І всяке таке.
— Авжеж, я дещо вмію, — сказав Пелле. — У мене вдома Бірґітта завжди учить уроки вголос, а я слухаю і всяке таке хапаю на льоту. Ти, скажімо, знаєш, коли був підписаний мир у Бремсебру?
— Як було сказано, — провадив далі Монс, — з тебе вийшов би прекрасний учитель, і я думаю, що цілий клас від тебе буде в захваті.
— О так, Пелле, тобі треба стати учителем, — мовила Ґуллан. — І ставити мені легкі питання!
— Але, напевно, не годиться мати ніяких улюблених учнів, — висловив сумнів Пелле. — Навіть якщо їх звати Ґуллан.
— Я впевнений, що ти будеш справедливим, — сказав Монс. — А знаєте, чого я так клопочуся знов заснувати школу?
— Hi-і, — відповіли коти.
— Так от, сьогодні вранці я почув, що собаки в околиці Чорного Струмка мають власну школу, де вчителює такса Югансон, і, мабуть, сором було б нам, котам, пасти задніх.
— О, ти маєш слушність, — мовила Ґуллан. — Тобі треба стати вчителем, Пеллусику!
— Як це ти його назвала? — наморщивши носа, спитав Монс.
— Всього-на-всього пестливим іменем, — відповіла Ґуллан.
— Ну що ж, коли ви цього так хочете, то я, мабуть, спробую вчителювати, — збентежено мовив Пелле.
— Гаразд, — сказав Монс. — Тоді я знов позгукую всіх школярів до свого підвалу. Може, на суботу?
— Я дуже старатимусь, — пообіцяв Пелле.
— У тебе неодмінно вийде, — підбадьорила його Ґуллан.
— Ну, тоді бувайте, — сказав Монс. — Ми з Білом та Булом маємо йти — ще багато чого до суботи треба влаштувати.
— Тільки заплатіть, — біля столика стояла пані Ротстрем, простягнувши до Монса лапу.
— Надішліть рахунок до головного управління народної освіти! — вигукнув Монс. — Смачного!
Шостий розділ
Пелле стає вчителем
Монсові справді хотілося до суботи гарно приготуватися. Цього разу він вирішив відкрити справжню школу, тож придбав чорну дошку, крейду й ганчірку, а з кількох старих коробок з-під цукру стулив щось на зразок катедри для вчителя. Доп’яв і якогось дзвоника та указку, а в бачку для сміття вирив невеличкий глобус. Звісно, побитий, але все одно глобус. Атож, це мала бути справжня, чудова котяча школа!
Коти прийшли до школи з великими сподіваннями. їм, звісно, було цікаво, чи впорається Пелле в ролі вчителя.
— Так от, навряд чи треба робити перекличку, — ступивши до класу, мовив Пелле. — Бо я усіх знаю. Мені приємно, що вас так багато сюди прийшло. Он і Фрітц тут.
— Так, його були призвали до війська, а потім відкликали назад, — залебеділа Фріда. — Скажіть, пане учителю, можна мені прочитати вірш?