— Трішки згодом, — відповів Пелле. — Не треба парка парити.
— Учитель повинен сидіти на стільці біля катедри! — закричав Монс. — Я дістав його спеціально для учителя.
— О, дякую, — мовив Пелле. — Це просто здорово! Конрад такого не мав.
— Але стережися стопок, які ми з Монсом поклали на стілець, — вигукнув Біл.
— Ми поклали на стілець стопки! — додав Бул.
— Телепні! — заревів Монс і вліпив їм обом по лящу.
— Що це в класі за галас? — спитав Пелле. — Зараз вам треба заспокоїтися.
— Ге-ге, Монс б’ється! — заверещав Біл.
— Усе-таки то він придумав із тими стопками, — заверещав Бул.
— Вони звуться кнопки, — поправив Пелле, — і на стільці вони опинились чисто випадково.
— Атож, — сказав Монс. — Не можу збагнути, як вони туди потрапили.
Біл поривався ще щось додати, та Монс затулив йому рота лапою.
— Можна мені прочитати вірш? — спитала Фріда.
— Зараз, люба, — відповів Пелле. — Та спершу маємо зробити дещо інше.
— Я хочу на перерву, — озвався Рікард із Рікомберга.
— I я, — мовив Мурре зі Скуґстібле.
— Спершу нам треба провести урок, а тоді у вас буде перерва, — відповів Пелле.
— Ану, зараз же сідайте слухати урок! — нетерпляче вигукнув Монс.
— Можна мені прочитати вірш? — спитала Фріда. — А то я його забуду.
— Ми хочемо мати перерву! — в один голос закричали Рікард і Мурре.
— Перерву! — підхопили Біл та Бул.
Аж тут у повітря полетів клапоть паперу. І ще один. А тоді ще один.
На бідолаху Пелле жаль було дивитися.
— Та все-таки ви, мабуть, трішки заспокойтеся, — сказав він і звів благальний погляд на Рікарда й Мурре.
— Перерва! — зарепетували Рікард, Мурре, Біл та Бул.
— Оце так порядочок! — насмішкувато мовив Монс. А тоді крикнув: — Цитьте!
У класі враз запала тиша.
— Ну ось, будь ласка, — сказав Монс. — Звичайно, кіт, що пильнує порядок, повинен учителеві допомагати.
— Дякую тобі, ти молодець, — похвалив його Пелле. — А тепер, напевно, підучимо правопис.
— Чудово, — муркнула Фріда. — Тоді можна мені сказати слово, яке я знаю?
— Що то за слово? — спитав Пелле.
— Я.
— А як воно пишеться? — спитав Пелле.
— Я, — відповіла Фріда.
— Ну ж ти й розумничка! — похвалив її Пелле.
Фрітц, Фрідольф, Фрідольфіна та Фрідолін зааплодували.
— Ви повинні гарно поводитися, — зауважив Пелле поважним тоном.
— Атож, ми з тобою цілком згодні, — озвався Монс.
— А тепер дозвольте мені вимовити слово, яке я знаю, — заявив Мурре зі Скуґстібле.
— Що то за слово? — спитав Пелле.
— Воно про вчителя, — відповів Мурре. — Ось те слово: Б-Е-З-З-Х-В-О-С-С-Т-И-Й!
Сьомий розділ
Найкраще і найгірше
У класі здійнявся страшенний галас.
Пелле постукав указкою по катедрі, а та указка розлетілась надвоє. (Адже Монс підлаштував так, що вона була переламана заздалегідь).
— Який злющий учитель! — крикнув Монс. — Таж він не розуміє класу! Якщо він гадає, що вчитель може розбивати указки, то помиляється!
— Конрад був кращий, — сказав Рікард із Рікомберга.
— Авжеж, він хоч не бився указками, — додав Мурре зі Скуґстібле.
Коли указка переламалась, Фрідольфіна, з переляку сховавшись за Фрітца, зайшлася криком. Фрідольф і Фрідолін і собі зарепетували.
Сердешний Пелле чухав лапою голову й не знав, що вдіяти. Аж тут заволав Монс:
— Ану цитьте!
І враз запала тиша.
— Очевидно, я тут єдиний, хто може пильнувати порядок, — сказав Монс і розглянувся праворуч і ліворуч.
— Нехай учителем буде Монс, — зауважив Мурре.
— Але ж він сам намовив мене вчителювати, — нагадав Пелле.
— Ну, я навіть уявити не міг, що ти будеш настільки поганим учителем, — сказав Монс.
— Зараз ти лихий, — озвалася Ґуллан з Аркадії.
— Лихий? — перепитав Монс. — Аніскілечки! Хіба не сором за учителя, що не може втримати в класі порядок? Якщо в класі галасують, то винен учитель.
— Чи можна тепер мені прочитати свій вірш? — спитала Фріда.
— Так, напевно, можна, — відповів Пелле. — Ти сама його написала?
— Ні, — відповіла Фріда. — Мені його дав…
— Сама! — вигукнув Монс. — Вона сама його написала. Тільки трішки цього соромиться.
— Ось я зараз його згадаю, — сказала Фріда. — Вірш називається «Найкраще і найгірше». Тут кілька строф.