— Стань за катедру й прочитай його перед цілим класом, — загадав їй Пелле.
Фріда зійшла за катедру й почала:
Тоді хихикнула й повела далі:
— Браво! — вигукнув Фрітц і заплескав лапами.
Фріда проказувала далі:
— Ти це вже читала, — сердито урвав її Монс.
— Звичайно, — згодилася Фріда. — А далі так:
— Ти знов збилася! — крикнув Монс.
— Ні, я все знаю, — заперечила Фріда.
Пелле облизався.
— Ану послухаймо ж останню строфу! — вдоволено мовив Монс.
— Атож, — сказала Фріда.
Усі, крім Монса, засміялися, Пелле також. Монс підвівся — вигляд у нього був неймовірно розлючений.
— Ну й дурепа! — сказав Монс Фріді. — Таж ти неправильно прочитала! Це я маю бути найкращий, а Пелле найгірший.
Фріда збентежилася.
— Даруйте, — мовив Пелле. — Але як ти, Монсе, міг знати, про що йдеться у вірші, який Фріда сама написала?
— Еге ж, це справді дивно, — сказала Ґуллан з Аркадії.
— Ця школа більше не протримається ані секундочки! — скрикнув Монс. — Що за неподобство — єдина в місті котяча школа й таке нікчемне викладання! — І Монс, перетнувши класну кімнату, вистрибнув у віконце.
За мить почувся гучний плюскіт і несамовите виття. Монс звалився просто в балію з водою! Напевно, тобі цікаво, чого воно так вийшло. Тоді я розкажу.
Так от, Монс звелів кільком лихим котам (я гаразд не пригадую їхніх імен), щоб вони, поки йтиме урок, поставили під віконцем балію з водою. І ті лихі коти послухалися Монса й поставили. Монс розраховував, що учитель, цебто Пелле, після уроків перший стрибатиме у вікно, а натомість сам опинився в балії, бо так розлютився, що геть про неї забувся.
Та мені здається, ти не заперечуватимеш, щоб Монс трохи змок. Сам Пелле Безхвостий не заперечував.
Восьмий розділ
Замкнений у кошику
Одного чудового липневого дня Пелле разом із Бірґіттою, Улле та їхніми мамою й татом поїхав на летовище Бромма, що неподалік від Стокгольма. Звідкілясь прилітав їхній добрий приятель, і їм треба було його зустріти.
Пелле раніше вже бував на летовищі, тож він анітрохи не злякався ревища літаків, а спокійнісінько сидів і вилизувався. Та невдовзі йому довелося задуматись. Просто на нього мчав здоровенний розлючений пес, а з рота в нього звисав, схожий на великий біфштекс, язик. Навряд чи хтось із котів дуже любить собак з висолопленими, схожими на біфштекс, язиками, тому Пелле зметикував, що неодмінно треба кудись відскочити. Але куди? Ага, ондечки кошик, напханий якимись пакетами. «Застрибну між пакети», — подумав Пелле та й застрибнув.
Собака не помітив, де подівся Пелле, і ошелешено завмер на півдорозі. «Стій собі крячкою, — подумав Пелле. — А я сидітиму в кошику, аж поки ти підеш».
Проте Пелле ще довго довелося сидіти в кошику, набагато довше, ніж він збирався.
Кошик накривався, бо то був саме з тих кошиків, що мають накривку. Раптом прийшов якийсь дядько, закрив накривку, і в кошику зробилося темно, як у тунелі. Далі Пелле не збагнув, що сталося. Він трохи занепокоївся: безперечно, його хтось несе. Потім почувся страшенний гул і Пелле зрозумів, що кошика занесли в літак. А коли загуло ще дужче, Пелле схилило на сон, і врешті-решт він заснув. Прокинувся Пелле лише тоді, як хтось підняв накривку.
— Ой! — скрикнув той самий дядько, що закрив кошика в Броммі. Він неабияк здивувався, коли Пелле виткнув з-під пакета голову й голосно занявчав.
Тоді ще котрийсь дядько озвався якоюсь іноземною мовою. Правда, мова видалась Пелле не зовсім чужою, деякі слова він зрозумів, тож уторопав, що дядьки говорили про нього й не надто тішились своєю знахідкою в кошику. То спонукало Пелле зробити стрімкий стрибок і, перше ніж хтось щось удіяв, за ним і смуга лягла.