Потім вони подзвонили й попросили патрульну машину, щоб доставити Олега додому.
Світлофор неприємно пищав у нічній тиші. Парочка перетнула Веллансгате. Жінка тримала над головою куртку, яку, очевидно, дав їй чоловік. Той ішов у наскрізь мокрій сорочці й чогось голосно сміявся. Харрі здалося, що він із ними знайомий.
Спалахнув зелений. Перш ніж поїхати, Харрі помітив під курткою руде волосся.
Коли вони проїздили Віндерн, дощ несподівано скінчився, хмари розійшлися, ніби завіса, відкриваючи погляду новонароджений місяць у чорному небі над Осло-фіордом.
– Нарешті, – сказав Мьоллер, із усмішкою обертаючись до пасажирів.
Харрі вирішив, що він про дощ.
– Так, нарешті, – погодився він і продовжував дивитися на місяць.
– А ти дуже хоробрий хлопець. – Мьоллер поплескав Олега по коліну, хлопчик блідо всміхнувся й подивився на Харрі.
Мьоллер знову обернувся до дороги. Живіт перестав боліти – як рукою зняло.
Ейстейна Ейкелана знайшли там же, куди привели Свена Сівертсена, – в камері попереднього ув’язнення. Якщо вірити записам Плакси-Грота, його посадив туди Том Волер за підозрою у водінні таксі у п’яному стані – аналіз показав крихітну проміле алкоголю в крові. Коли Мьоллер розпорядився відкинути всі формальності й негайно відпустити Ейкелана, Плакса-Грот раптом виявився на подив поступливим, навіть не комизився.
Патрульна машина звернула на гравійну доріжку і стала біля будинку. Ракель чекала їх на ґанку.
Перегнувшись через Олега, Харрі відчинив двері. Хлопчик вистрибнув і побіг до матері.
Мьоллер і Харрі сиділи й дивились, як вони мовчки стоять, обнявшись.
У Мьоллера задзеленчав мобільний телефон. Він двічі сказав у трубку «так», один раз «єсть» і прибрав телефон у кишеню.
– Беата. У сміттєвому ящику в дворі будинку Барлі знайшли мішок із повною екіпіровкою велокур’єра.
– Гм…
– Буде справжнє пекло, – вів далі Мьоллер. – Усі хочуть увірвати від тебе шматочок, Харрі. Акерсгата, НРК, ТВ-2. Й іноземці теж. Уявляєш, про велокур’єра-маніяка чули вже навіть в Іспанії. Ну та що я тобі розповідаю. Ти ж через таке вже пройшов.
– Переживу.
– Переживеш. Знаєш, у нас же є кадри всіх подій у гуртожитку. Ось тільки не розумію, як це Танген примудрився в неділю ввечері ввімкнути апаратуру в своєму автобусі й, забувши її вимкнути, поїхав до себе в Хьонефос. – Мьоллер із підозрою подивився на Харрі, але той нічого не відповів. – Ти просто щасливчик, у нього на жорсткому диску вистачило місця на декілька діб запису. Неймовірно. Виходить так, ніби все спланували заздалегідь.
– Майже, – пробурмотів Харрі.
– Готується велика внутрішня чистка. Я подзвонив у ОСО і повідомив про діяльність Волера. Ми не хочемо, щоб учасники його «ліги» залишалися служити в поліції. Перша нарада завтра, покладемо цьому край, Харрі.
– Ясно, шеф.
– Мені здається, ти не надто в це віриш.
– Ну… А ви?
– Чому я маю в цьому сумніватися?
– Тому що ви теж знаєте, на кого можете покластись, а на кого – ні.
Мьоллер двічі моргнув, не знаходячи підходящої відповіді. Потім швидко поглянув на поліцейського за кермом.
– Можете трішки почекати, шефе? – Харрі вийшов із машини.
Ракель відпустила Олега, і той зник за дверима. Вона стояла, схрестивши руки на грудях. Коли Харрі підійшов зовсім близько, вона подивилася на його сорочку:
– Ти ввесь промок.
– Ну… Коли йде дощ…
– …я мокну. – Вона сумно всміхнулась і погладила його по щоці. – Тепер усе закінчилося?
– На сьогодні все.
Вона заплющила очі й пригорнулася до нього. Харрі обняв її.
– Він скоро забуде й оговтається, – сказав він.
– Знаю. Каже, що не боявся, бо ти був там.
– Гм…
– Як сам?
– Усе гаразд.
– Справді? Дійсно все закінчилось?
– Закінчилось, – прошепотів їй на вухо Харрі. – Останній день на роботі.
– Добре, – сказала вона.
Вона пригорнулася до нього так міцно, що йому здавалося, ніби вони злилися в одне ціле.
– Наступного тижня піду на нову роботу.
– Це яку ти знайшов через приятеля?
– Так. – Її запах п’янив. – Через Ейстейна. Ти пам’ятаєш Ейстейна?
– Таксиста?
– Так. У вівторок іспит на водіння. Я цілими днями тільки те й робив, що повторював подумки вулиці Осло.
Вона розсміялась і поцілувала його в губи.
– Про що ти думаєш? – запитав Харрі.
– Про те, що ти божевільний.