– Мені пора, – сказав він.
Вона спробувала всміхнутись, але Харрі сказав, що в неї не виходить.
– Я більше не можу. – Вона почала тихенько схлипувати.
– Зможеш, – підтримав її Харрі.
– Я не можу… без тебе.
– Це не так, – сказав Харрі й знову пригорнув її до себе. – Ти чудово проживеш і без мене. Питання в тому, чи зможеш ти чудово прожити зі мною.
– Це питання? – прошепотіла вона.
– Знаю, тобі потрібно його обдумати.
– Нічого ти не знаєш.
– Гарненько подумай, Ракель.
Вона трохи відсунулася й уважно подивилася йому в обличчя. «Шукає, що змінилося», – подумав він.
– Не йди, Харрі.
– Мені треба ще кудись з’їздити. Якщо хочеш, можу приїхати завтра зранку. Ми могли б…
– Що?
– Я не знаю… у мене немає ніяких планів… та ідей. Ну, то як?
Вона всміхнулася:
– Чудово!
Він подивився на неї, потім, зібравшись, поцілував у губи і пішов.
– Тут? – запитав водій, дивлячись у дзеркало. – Хіба не зачинено?
– Понеділок – п’ятниця – з дванадцятої до третьої, – відповів Харрі.
Машина зупинилася біля краю тротуару перед «Боксером».
– Ви зі мною, шефе?
Мьоллер похитав головою:
– Він хотів бачити тільки тебе.
Бар зачинявся, й останні гості збирались розходитися. Начальник кримінальної поліції сидів за тим самим столиком, що й минулого разу. Глибоко посаджені очі неможливо було розгледіти в напівтемряві. Келих пива на столі був майже порожній. Обличчя сіпнулося, на нім з’явився проріз рота.
– Поздоровляю, Харрі.
Харрі сів навпроти.
– Дуже хороша робота. Поясни, як ти дійшов висновку, що Свен Сівертсен – не велокур’єр-маніяк.
– Я побачив фотографії Сівертсена в Празі й зрозумів, що бачив фотографію Віллі й Лісбет на тому самому фоні. Ну і ще перевірили залишки речовини під нігтем…
Співрозмовник нагнувся над столом, наблизивши обличчя до Харрі. Від нього пахло пивом і тютюном.
– Я не про докази, Харрі. Я про ідею. Коли ти почав підозрювати? Що змусило тебе копати в потрібному напрямі?
Харрі знизав плечима:
– Та лізуть у голову різні думки… Надто добре все сходилося.
– Що ти маєш на увазі?
Харрі почухав підборіддя.
– Ви знаєте, що Дюк Еллінгтон просив настроювачів не настроювати ідеально його піаніно?
– Ні.
– Коли піаніно настроєне абсолютно, воно погано звучить. Тобто звучить воно правильно, але втрачає якусь теплоту і щирість. – Харрі почав колупати стільницю. – Велокур’єр-убивця давав нам ідеальний код, який точно пояснював, де і коли. Але не навіщо. Цим самим він змусив нас зосередитися на подіях, а не на мотиві. Кожен мисливець знає, що, коли хочеш розгледіти дичину в темряві, дивитися потрібно не прямо на неї, а трохи вбік. Я перестав розглядати факти, як тільки все почув…
– Почув?
– Авжеж. Ці так звані серійні вбивства були ідеально налагоджені. Все звучало правильно, але ненатурально. Злочини скоювалися, немов за сценарієм, даючи нам чітке пояснення. Такою ясною часто буває брехня, а правда – дуже рідко.
– Тоді ти все і зрозумів?
– Ні, але я перестав дивитися на деталі та спробував дістатися суті.
Начальник кримінальної поліції кивнув і подивився на пузатий пивний келих, який він крутив по столу. У спорожнілому барі неприємний звук розлягався різко і голосно.
Він відкашлявся і мовив:
– Я помилявся щодо Тома Волера, Харрі. Вибач.
Харрі не відповів.
– Я не збираюся підписувати наказ про твоє звільнення. Я хочу, щоб ти залишився у нас. Знай, я тобі довіряю. Цілком і сповна. І сподіваюся, Харрі… – підвів він обличчя, і проріз рота набув форми усмішки, – що ти мені теж.
– Мені треба подумати, – сказав Харрі.
Проріз зник.
– Щодо роботи, – пояснив він.
Співрозмовник заусміхався знову. Цього разу й очима.
– Звичайно. Дозволь мені замовити тобі пива. Вже зачинено, але якщо я скажу…
– Я алкоголік.
Начальник кримінальної поліції на секунду забарився, потім коротко засміявся:
– Вибач. Забув. У мене до тебе ще одне питання, Харрі. Ти…
Харрі чекав – келих пива з огидним звуком нарізував чергове коло по столу.
– …подумав, як подаси цю справу?
– Подам?
– Так. У звіті. І журналістам. Їм обов’язково захочеться поговорити з тобою. Якщо випливе справа з Волером і контрабандою, вони перемиватимуть кісточки всій поліції. Тому важливо, щоб ти не говорив…
Харрі шукав у кишенях сигарети, а його співрозмовник – відповідні слова.
– Щоб ти не давав їм версії, яка дозволяє хибне тлумачення, – нарешті сказав він.
Харрі розуміюче всміхнувся й подивився на останню сигарету. Начальник рішуче допив залишки пива й обтер рот тильною стороною долоні.