– Вибачте, що витягнув вас із балкона.
Одна з жінок, що відрекомендувалася Рутою, ригнула, прикривши рот долонею, і відповіла:
– Та все гаразд. Вірно? – Вона ляснула сусідку по коліну.
Чоловічий жест, подумав Харрі, згадуючи при цьому слова психолога Еуне: «Стереотипи зміцнюються, тому що люди несвідомо шукають їх зміцнення». Саме тому поліцейські, виходячи з так званого досвіду, вважають злочинців дурнями. А злочинці вважають дурнями поліцейських.
Харрі коротко змалював співрозмовницям обставини справи, ті здивовано втупилися в нього.
– Звичайно, все скоро з’ясується, але нам у поліції доводиться й такими випадками займатися. Спершу потрібно встановити час.
Жінки серйозно кивнули.
– Чудово. – Харрі зобразив їм «посмішку Холе» – так Елен називала гримасу, яку він робив, коли хотів мати м’який і привітний вигляд.
Рута розповіла, що вони з полудня сиділи на балконі. Бачили, як до пів на п’яту Лісбет і Віллі Барлі лежали на терасі, потім Лісбет увійшла всередину, а Віллі розпалив вогонь. Він крикнув щось про картопляний салат, дружина відгукнулася з кімнати. Потім він теж зайшов усередину і повернувся хвилин через двадцять вже з битками (а, це те вугілля, подумав Харрі). Через деякий час – сусідки зійшлися на п’ятнадцяти хвилинах на шосту – вони побачили, як Барлі телефонує.
– У нас через двір усе чудово чутно, – повідомила Рута. – І ми почули, як інший телефон задзеленчав у кімнаті. По Барлі було помітно, що він знервований, – він шпурнув на стіл свій мобільник.
– Напевно, намагався додзвонитися дружині, – прокоментував Харрі, але, помітивши, як жінки переглянулися, пошкодував про те, що сказав «напевно». – А скільки часу потрібно, щоб дійти до магазину за рогом і купити там салат? – змінив він тему.
– До «Ківі»? Я добігаю хвилин за п’ять, якщо немає черги.
– Лісбт Барлі нь-бігає, а хоить повіно, – тихо сказала її подруга жахливим діалектом.
– Так ви з нею знайомі?
Рута і «Трондхеймський орел» знову переглянулися, ніби погоджуючи відповідь.
– Ні. Н-ми ї знаємо.
– Он як? Звідки?
– Здається, у «Верденс Ганг» була стаття про те, що Віллі Барлі цього літа ставить у Національному театрі мюзикл?
– Ні, Рут, це-була тіки-замітка.
– Ні, стаття, – роздратовано відгукнулася Рута. – Лісбет у головній ролі. Велике фото, всі діла. Напевно ви бачили.
Харрі гмикнув:
– Цього літа я… не так активно стежив за газетами.
– Та ви що! Був скандал! Ці задаваки театрали вважають, що це літо стане для Національного театру ганьбою. Ти назву мюзиклу пам’ятаєш? «Моя красна леді»?
– Прекрасна, – буркнула «Трондхеймський орел».
– Тобто вони займаються театром? – втрутився Харрі.
– І театром теж. Віллі Барлі скрізь устигає: естрада, фільми, мюзикли…
– Він пр-дюсер, а вона спьвачка.
– Он як?
– Так, ви ж пам’ятаєте: до заміжжя її прізвище було Харанг.
Харрі похитав головою, ніби вибачаючись за власне неуцтво.
Рута глибоко зітхнула:
– Лісбет із сестрою співали в «Спіннін Віл».[10] Лісбет була просто лялечка, на зразок Шанайї Твейн. А голос такий… низький, із хрипотою!
– Вони не б-ли такі вже п-пулярні, Рут.
– Зате співали в програмі Відара Льонн-Арнесена. І продали купу дисків.
– К-сет, Рут.
– Без різниці. Я бачила, як «Спіннін Віл» продавали в тому великому музичному магазині на Карл-Юханс-гате. Нічого так не розбирали! Вони збиралися записати диск у Нешвіллі, всі діла. Але потім її знайшов Барлі й вирішив зробити з неї зірку мюзиклу. Але це сталося вже давно.
– Вісьмь років т-му, – сказала «Трондхеймський орел».
– Лісбет Харанг зав’язала зі «Спіннін Віл» і вийшла за Барлі. Гроші, популярність… Невже не чули?
– І колесо більше не оберталося?
– Га?
– Він пр-групу, Рут.
– А, так! Сестра продовжувала співати сама, але зіркою-то була Лісбет. Думаю, «Спіннін Віл» зараз виступає в якому-небудь гірському готелі або на теплоході.
Харрі підвівся:
– Ну й останнє питання: як, по-вашому, проходить сімейне життя Віллі й Лісбет?
«Трондхеймський орел» і Рута знову обмінялися поглядами-позивними.
– Тут усе добре чутно. У них і спальня виходить у двір.
– Ви чули, як вони лаються?
– Вони не лаються. – Жінки виразно на нього подивилися.
Сенс сказаного кілька секунд доходив до Харрі, після чого він, на превеликий жаль, відчув, що червоніє.
– Отже, у них усе було чудово, – бентежачись, сказав він.
– Двері на терасу все літо розкриті. Іноді мені навіть хотілося забратись на дах, обійти навколо двору і сплигнути до них на терасу, – вишкірилася Рута. – Трішки пошпигувати, га? Нескладно ж: стаєш на перила, потім ногу на ринву, і…