«Трондхеймський орел» штовхнула її в бік.
– Але цього й не потрібно, – отямилася Рута. – Лісбет майстер… як це?
– Звукових ефектів, – підказала «Трондхеймський орел».
– От-от. І все цікаве можна уявити по голосу.
Харрі почухав потилицю.
– Такому низькому, з хрипотою, – обережно посміхнулася «Трондхеймський орел».
Повернувшись, Харрі застав у квартирі працюючих Івана й Івана. Кінолог Іван обливався потім, а пес Іван вивалив із пащі язик, червоний, як банти на День Конституції.
Харрі обережно сів на одне з лож і попросив Віллі Барлі розповісти все ще раз, із самого початку, про те, що і коли сталося після обіду. Історія Барлі підтверджувалася свідченнями двох жінок.
Харрі помітив у його очах щирий відчай і почав уже думати, що коли щось кримінальне і сталося, цей випадок – виняток зі статистичних даних. Але він усе більше впевнявся в тому, що Лісбет скоро повернеться. Або чоловік – або ніхто. Статистично міркуючи.
Повернулася Беата і сказала, що в усьому будинку застала мешканців тільки у двох квартирах, і вони не чули і не бачили нічого підозрілого ні на сходах, ні на вулиці.
Постукали, Беата відчинила. З’явився патрульний у формі. Харрі відразу його впізнав – той самий, що стояв на посту на Уллеволсвейєн. Не звертаючи уваги на Харрі, він заговорив з Беатою:
– Ми поговорили з людьми на вулиці та в «Ківі», перевірили сусідні двори та під’їзди. Нічого. Але багато ж у відпустках – на вулицях тут порожньо, жінку могли заштовхати в машину так, що ніхто б і не помітив.
Харрі побачив, як зіщулився Віллі Барлі.
– Напевно, варто було б перевірити кількох пакистанців, які тримають тут крамниці, – додав патрульний, колупаючись мізинцем у вусі.
– А чому саме їх? – запитав Харрі.
Поліцейський нарешті обернувся до нього:
– А ви хіба не читали кримінальну статистику, інспекторе? – Він зробив особливий наголос на останньому слові.
– Читав, – відповів Харрі. – Наскільки я пам’ятаю, крамарі там не на перших позиціях.
Патрульний відповів, уважно роздивляючись мізинець:
– Мені дещо відомо про мусульман, як і вам, інспекторе. Для їхнього народу жінка в бікіні ніби сама просить, щоб її зґвалтували. Можна сказати, це навіть їхній обов’язок.
– Гм?
– Така вже релігія.
– Гадаю, ви плутаєте іслам і християнство.
З тераси спустився кінолог:
– Нам із Іваном тут більше робити нічого. Знайшли в смітті кілька обвуглених котлет, ну й усе. До речі, інші собаки тут нещодавно бували?
Харрі подивився на Віллі. Той тільки похитав головою. Судячи з виразу обличчя, голос його зараз не слухався.
– На вході Іван поводився так, ніби учув іншого собаку, хоча це міг бути який-небудь іще запах. Ми готові йти на горище і в підвал. Хто-небудь нас проведе?
– Так. Звичайно. – Віллі підвівся.
Вони зникли за дверима, і поліцейський поцікавився у Беати, чи може він іти.
– Запитай у старшого, – відповіла вона.
– Він заснув. – Поліцейський із посмішкою кивнув у бік Харрі, що якраз приміряв давньоримське ложе.
– Патрульний, – не розплющуючи очей, тихо покликав Харрі, – підійдіть ближче, будь ласка.
Поліцейський підійшов і став перед Харрі, широко розставивши ноги та засунувши великі пальці за ремінь.
– Слухаю, інспекторе?
Харрі розплющив одне око.
– Якщо ви ще хоч раз, піддавшись умовлянням Тома Волера, напишете на мене доповідну, я потурбуюся про те, щоб ви проходили в патрулі до кінця служби. Ясно, патрульний?
Поліцейський змінився на обличчі. Коли він розкрив рот, Харрі був готовий вислуховувати благання або жовчні тиради, а почув тиху і спокійну мову.
– По-перше, ніякого Тома Волера я не знаю. По-друге, вважаю своїм обов’язком доповідати, коли співробітники поліції з’являються на роботі у п’яному стані, наражаючи себе і колег на небезпеку. А по-третє, у мене немає бажання служити ніде, окрім як в патрулі. Дозвольте йти, інспекторе? – закінчив поліцейський.
Харрі обвів його поглядом Циклопа. Потім знову заплющив око і, глитнувши, сказав:
– Зробіть послугу.
Почувши, як гримнули двері, він тихо застогнав. Хотілося випити. Всередині все горіло.
– Ходімо? – запитала Беата.
– Ти йди, – відгукнувся Харрі. – Я залишуся, допоможу Іванові обійти вулиці, коли вони розберуться з горищем і підвалом.
– Упевнений?
– Абсолютно.
Харрі піднявся на терасу. Подивився на ластівок, послухав звуки, що доносяться з відчинених вікон. Підняв зі столу пляшку червоного вина. Там іще залишалося на денці, й він допив. Помахав Руті й «Трондхеймському орлові», які цього однаково не помітили, і повернувся в квартиру.