Юрб біля парадного під’їзду не очікувалося, але гарний приварок до пенсії не зашкодить.
Дружина клоуна, що проміняв манеж спершу на естраду, а там і на ранки-весілля-ювілеї, у минулому Снігуронька, Коза-Дереза, Маленька Баба-Яга, Відмінниця Настя, Карлсон і Малюк почергово («у дубль» з Елкою Потаповою, найщирішою врагинею!), Ганна Павлівна Гаврошенко вміла працювати з публікою будь-якого віку. З дітьми завжди поруч знаходяться суворі матусі, яких теж треба розважити і розкрутити на «хлопаньки»; утім, усі ми залишаємося дітьми до сивого волосся, згодні вірити і йти слідом.
Стань оригінальною. Перетвори недоліки на достоїнства. «Метр-з-кепкою»? — маленька штучка червінчик, а ціна велика. Білі овечі кучерики? — сивина не так помітна. Не потурай, а захоплюй, неси за течією. Мороч чолову, заповнюючи паузи не беканям-меканням і словами-паразитами, а жестами, поглядом, дрібними, зосередженими діями. Придивляйся тайкома, хто чого хоче і на яких умовах.
Три роки тому чоловік почав їздити довколишніми селами, влаштовуючи чорноземній «понтярі» лекції «Очевидне-неймовірне» з бонусом у вигляді гадань, провидіння, лікування фурункулів і зняття «грішного пилку». Коли Толик почав регулярно, крім гонорару і добровільних пожертвувань, привозити додому жирних курочок, мішок-другий гречки чи трилітрову банку меду, Ганна Павлівна серйозно задумалася. Гастролювати не хотілося, важка на підйом стала, але, як на теперішній час, будь-яка копійка до ладу.
Так народилася Нюрка Гаврош, ворожка і знахарка.
— Хто навчив вас ворожінню на картах?
— Життя.
— Е-е… І все?
— А якої відповіді ви очікували? Посилань на пряму лінію від Кассандри та графа Каліостро?! Ну поміркуєте самі… Запитаю я вас: «Молодий чоловіче, хто навчив вас вести передачі у прямому ефірі?», і що ви мені відповісте? Мабуть, політех закінчували чи ін’яз, а ведете ж, і непогано ведете…
Ведучий почервонів, розгубився. Проти улюбленого Нюрчиного прийому — будь-яку тему миттю перевести в лоб на співрозмовника, доброзичливо поставивши капосне питаннячко, — багато хто пасував. Головне, запитувати впевнено. Адже тут ясно: ніякої фахової освіти в нинішньої телебратії немає. Бий, Нюрко, без промаху. І ще: до оцту обов’язково потрібен цукор. Трішечки похвали, кинь сахарну кісточку — і милий дружок твій до смерті.
Лестити вміють усі.
Сварити-підколювати теж властиво більшості.
А щоб в одному флаконі… Це вам не коробка сірників, тут уміти треба.
— Так, Ганно Павлівно, я розумію вас… життя — кращий учитель…
Ні біса він не розуміє. Викручується. І це добре. Глядачі бачать, як він викручується, глядачі на її боці. А хто не бачить через щиросердну короткозорість, той чує, як ведучий з нею погоджується. Теж непогано.
— Ага, нам телефонують у студію!
Відповідаючи на цікавість басовитого громадянина з приводу наявності в «пані Гаврош» відповідних ліцензій, Нюрка дозволила собі на хвилинку розслабитися. Легко і приємно говорити правду відставному бюрократу. Усі папери були в повному порядку. Комар носа не підточить. Приватний підприємець, єдиний податок, довідка від Мінохорони здоров’я про всяк випадок — з міськвідділу культури, від Льоньки Жердеця, друга дитинства… Кабінет вона обладнала вдома, на власний смак, відвівши для цього вітальню. Таке чудове питання варто було б придумати заздалегідь, і умовити когось зі знайомих дзв’якнути в студію.
Врахуємо на майбутнє.
— А тепер, Ганно Павлівно… Ні, зачекайте, у нас ще один дзвінок! Ну, це останній, час передачі закінчується… Здрастуйте, ви в ефірі!
— Я щасливий по самісінькі гланди.
Ведучий поперхнувся. Ні, сьогодні явно був не його день.
— Назвіться, будь ласка.
— У нас мало часу. Навіщо марнувати ефір даремно? Я хочу запитати Ганну Гаврошенко, — голос, спотворений перешкодами, звучав нудно й надтріснуто, немов заговорив цоколь будинку, приреченого на знос. — Нюрко, коза-дереза драна… Ти чому не прописалася в ковені за місцем проживання?
Думаєш відділом культури відбутися?